Батьківщина філософії у європейському сенсі слова – Давня Греція.
Грецька філософська думка має свої етапи народження, розквіту і в’янення.
На першому, досократівському, етапі грецька філософська думка носить космоцентричний характер і зберігає спочатку риси міфології.
Разом з тим філософи (Піфагор, Фалес, Геракліт, Анаксагор) роблять значний крок від міфології до філософії, намагаючись побудувати моноелементарну модель буття, яка, однак, базується не на доказах своїх тверджень, а на висловах, які особливо яскраво проявляються у Геракліта.
На досократівському етапі відбувається становлення філософської категоріальної системи.
Слід особливо відзначити значення перших космоцентричних філософських концепцій, оскільки найскладніше – початок чогось фундаментального.
Початок європейської філософії, біля витоків якої стояли греки, – це революція в інтелектуально-світоглядній культурі, яка зробила вплив на весь подальший розвиток історії.
Наступною за мілетською школою філософії була елейська, яка більш виразно поставила питання про буття.
Парменід доводить, що буття:
- вічне;
- нерухоме;
- незмінне.
Дійсно існує не те, що ми безпосередньо сприймаємо і відчуваємо, а те, що ми мислимо. Звідси твердження про те, що мислиме існує, а немислиме не існує. Всі ці положення знайшли відображення і в знаменитих апоріях (парадокси) Зенона, таких як:
- «Ахіллес і черепаха»;
- «Дихотомія» ті інші.
Значною у давньогрецькій філософії була атомістична традиція Демокріта, яка поглибила обговорення проблеми буття і небуття.
Демокріт виходить з того, що в основі сущого лежать неподільні, незнищувані, які не складаються з більш менших складових, вічні частинки, названі ним «атомами». Тим самим різноманіття сущого зводиться до рухомих в порожнечі атомів.
Це продовжує традицію, що йде від Фалеса, Анаксимена, Піфагора, Геракліта, але поглиблює її, оскільки у атомів більше пояснювальних можливостей, так як вони можуть утворити різні комбінації.
Надалі, в епоху Сократа, Платона і Аристотеля антична філософія отримує свій найвищий класичний розвиток.
Після відкриття природи як об’єкта філософії стало можливим поставити питання про людину, а потім про Бога.
Людина – завжди таємниця не тільки для інших, але і для себе.
Тому буття людини включає в себе прагнення пізнати себе. Пізнаючи зовнішній світ, інших людей, людина пізнає себе. Ставлення людини до інших, космосу характеризує, в першу чергу, самопізнання людини, її інтенції, ціннісні установки і переконання.
У певному сенсі людина – це мета буття, що і підкреслили греки, які запропонували вираз – «Людина є міра всіх речей».