Поняття суспільства. Основні елементи суспільства як системи

У повсякденній мові ми часто використовуємо слово «суспільство» або його латинський аналог – «соціум», наділяючи його різними смислами. У науковій літературі існує чимало дефініцій суспільства. Просте з них звучить так: суспільство – це сукупність людей та їх взаємовідносин. Але в такому розумінні суспільства повністю не відображена його специфіка, як гранично узагальненого філософського уявлення про форму людського існування.
У сучасній соціальній філософії, що розглядає суспільство з наукових позицій, прийнято використовувати наступне визначення: суспільство – відокремитися від природи частина матеріального світу, що представляє собою історично развившуюся форму життєдіяльності людей. Сучасна філософія розглядає суспільство як сукупність різних частин та елементів, які тісно пов’язані між собою, постійно взаємодіють, тому суспільство існує як окремий цілісний організм, як єдина система.
Основним, першорядним елементом суспільства як системи є, безумовно, людина, як суб’єкт історії, що виконує цю роль дійсно на всіх етапах формування та існування суспільства. Можна сказати, що людина-це «соціальний атом», фундамент, що знаходиться в основі суспільства. Але суспільство – це не тільки і не стільки проста сукупність індивідів, скільки, за словами К. Маркса, «сума зв’язків і відносин, в яких ці індивіди знаходяться один до одного». Російсько-американський соціолог Питирим Олександрович Сорокін (1889-1968) підкреслював, що «індивід являє собою лише фізичний, біологічний або психологічний феномен», а його соціальність проявляється як «значиме людська взаємодія». Наведене вище визначення суспільства вказує на включеність в соціум «обособившиеся від природи», тобто перетворені людиною, елементи природного реальності.
Але яким чином відбувається взаємодія людини і природи, людини і людини? Узяте нами визначення вказує на суттєву характеристику суспільства – його безпосередній зв’язок з діяльністю, як специфічним способом практичного та теоретичного ставлення людини до світу, що полягає в активному перетворенні існуючих у ньому предметів, явищ, процесів.
Діяльність виступає в самих різних формах, причому форми діяльності та її види з ходом історії стають все більш різноманітними. Напевно, не буде перебільшенням сказати, що історично першою формою діяльності стає праця. Саме завдяки праці людство навчилося задовольняти свої матеріальні потреби, інтегрувати свої зусилля для фізичного виживання, а потім і для зміни умов життя. Діяльність і постає в якості другого елементу суспільства як системи.
У всякій людської діяльності можна виділити чотири складових її елемента. Це самі люди, фізичні речі, символи і зв’язки між ними. У будь-якій діяльності активною стороною, без якої ніякої діяльності просто бути не може, є людина. Діяльність людини може бути спрямована на іншу людину, наприклад в педагогічній практиці діяльність вчителя зумовлена ​​прагненням сформувати у свідомості учня ті чи інші образи, навчити його раніше невідомого. Діяльність людини спрямована і на фізичні, матеріальні об’єкти, речі, доцільно змінюються в процесі впливу на них людини. Прикладом тому може служити звичне всім будівництво будівель, де раніше розрізнені природні (дерево) або рукотворні (залізобетонні блоки, цегла) матеріали в процесі людської діяльності стають архітектурною спорудою. Символи або знаки, якими є усна і письмова мова, мови, художні образи в літературі, мистецтві і т. Д. Так само є об’єктом постійного перетворювального впливу людини.
Саме діяльність як спосіб існування соціального об’єднує біологічні індивіди «homo sapiens», соціальні атоми, надає їм сенс, перетворюючи просту суму індивідів, через систему взаємодії, зв’язків і відносин, у щось більше – в деяку органічну цілісність, в суспільство. Тому третій елемент соціальної системи – суспільні відносини, що складаються на основі всього різноманіття соціально значущих видів діяльності, остаточно формують системний характер суспільства.
В процесі своєї спільної діяльності люди вступають між собою в різні відносини, щоб вирішувати нагальні питання їх суспільного життя. Мова йде про виробничі, сімейно побутових, моральних, політичних та інших суспільних відносинах, які у своїй сукупності утворюють структуру суспільства. Адже суспільство – це, насамперед, люди в їх суспільних відносинах один до одного. Подібне розуміння суспільства має місце в цілому ряді соціально-філософських теорій. В рамках суспільних відносин людей реалізуються всі види їх практичної діяльності, створюються державні, економічні, моральні та інші соціальні інститути, розвиваються всі сторони культури суспільства. У літературі поняття «суспільні відносини» зустрічається у двох значеннях: у широкому, коли маються на увазі все, будь-які відносини між людьми, оскільки вони складаються і реалізуються у суспільстві (у тому числі і міжособистісні, навіть інтимні стосунки), і у вузькому, коли під ними розуміються тільки відносини між великими соціальними групами, що мають безпосередній характер (виробничі, міжкласові і внутріклассовие, міжнародні та внутрішньополітичні, міжнаціональні, екологічні і т. д.).
Суспільні відносини носять багато в чому об’єктивний характер, оскільки виникають на основі об’єктивних потреб людей і об’єктивних умовах їхнього існування. Вони розвиваються разом з розвитком умов їх життя і діяльності. Зрозуміло, система суспільних відносин не обов’язково жорстко однозначно визначає кожен крок поведінки людини. Однак, в кінцевому рахунку, вона прямо або побічно обумовлює основний зміст і спрямованість його діяльності та поведінки. Навіть сама видатна, творчо активна особистість діє під впливом сформованих суспільних відносин, сімейно-побутових та інших тому подібних. Таким чином, в якості системоутворюючих чинників існування і розвитку суспільства виступають люди, їх всілякі види діяльності (соціальних груп і окремих особистостей) та їх суспільні відносини.
Сучасні уявлення про людське суспільство в чому засновані на системному підході до його аналізу. Під системою звичайно розуміють сукупність утворюючих її елементів, що знаходяться в стійких зв’язках і відносинах один з одним. З системної точки зору суспільство є деяка сукупність людей, пов’язаних між собою спільною діяльністю по досягненню загальних для них цілей. У процесі спільної діяльності між людьми складаються різноманітні, ієрархічно вибудувані відносини, які і є структура суспільства. Суспільство як система володіє ще однією важливою характеристикою – цілісністю, тобто йому притаманні властивості, які не можна вивести з властивостей окремих елементів. Йдуть з життя люди, змінюються покоління, але суспільство постійно відтворює себе. Механізм відтворення передбачає наявність у структурі суспільства таких особливо стійких відносин (інваріант системи), які мають значну самостійність по відношенню до окремих елементів і навіть структурним ланкам.
Суспільство, як і будь-яка жива система, являє собою відкриту систему, яка знаходиться в стані безперервного обміну з навколишнім його природним середовищем, обміну речовиною, енергією та інформацією. Товариство володіє більш високим ступенем організації, ніж навколишнє його середовище. І щоб зберегти себе як цілісність, воно повинно постійно задовольняти свої потреби, в першу ж чергу потреби людей, які мають об’єктивний і разом з тим історично мінливий характер. Ступінь задоволення цих потреб – матеріальних, соціальних, духовних – виступає найбільш наочним доказом ефективного функціонування суспільства як системи.
Оскільки людина сама по собі, як і речі без людини, ще не утворюють соціальної дії, що задовольняє потреби суспільства, то для такої дії необхідні зв’язки між ними. Елементи людської діяльності: самі люди, фізичні речі, символи і зв’язки між ними – повинні постійно відтворюватися. Це й породжує основні типи суспільної діяльності: матеріальну, духовну, регулятивно-нормативну і соціальну, які в суспільстві постійно відтворюються, забезпечуючи тим самим його саморозвиток і самоорганізацію.

Посилання на основну публікацію