Поняття ідеального. Ідеальне і реальне, ідеальне і ідеал

Ідеальне – найважливіша властивість свідомості. Протягом багатьох століть проблема ідеального залишається однією з найбільш актуальних і складних у світовій філософії. Саме з протилежного ставлення до природи та ідеальному у філософській думці народжується протистояння матеріалізму та ідеалізму, а також різноманітні «прочитання» ідеального і матеріального в різних філософських школах.
Філософська інтерпретація ідеального еволюціонує від питання про співвідношення свідомості, ідеї і матерії, предметів реального світу. Ідеалістична традиція розглядає ідеальне як конструктивно перетворюючу сутність дійсності, імпульс зміни і розвитку матеріального світу, а світ матеріальних явищ як сферу реалізації, вираження і прояву ідеального.

Ідеальне як внепространственность, недоступність чуттєвого сприйняття, нематеріальність, невидимість, нечутні і т.п. чуттєвих образів і знаково- символічного мислення існує лише в сприйнятті, уяві почуває і мислячого соціального суб’єкта. У цьому принципова відмінність реальності свідомості від реальності матеріального; психічного, суб’єктивного – від фізичного, об’єктивного.
«Ідеальне» позначає як сам процес, так і результат цього процесу, а саме процесу ідеалізації, психічного відображення дійсності, формуючого образ предмета, який, у свою чергу, є «ідеальною формою буття предмета в голові людини». Спочатку ідеальні образи виникають і формуються як момент практичного відношення людини до світу, опосередкованого формами, створеними попередніми поколіннями людей.

Ідеальне, будучи світом образів і понять, володіє власною логікою, відносною самостійністю власного функціонування, певним рівнем свободи, що виражається у здатності ідеального породжувати нове або взагалі щось, безпосередньо насправді не зустрічається та який є результатом духовної діяльності.

Ідеальне завжди залишається особистісним явищем, суб’єктивним проявом мозкових процесів людини. Останні актуалізують для індивіда інформацію у вигляді суб’єктивних переживань, знань і т.п. Неактуалізована для особистості (потенційна) інформація, що зберігається в різних структурах головного мозку, зафіксована в пам’ятках культури, творах мистецтва, книгах, інженерних спорудах і розробках, ніяк не може бути співвіднесена з поняттям ідеального, поки не стане актуальною для свідомості індивіда.
Ідеальне завжди залишається тотожним індивідуальній свідомості, визначається і формується свою чергу свідомість суспільну. Тільки в процесі актуалізації, распредмечіванія форм суспільної свідомості свідомістю конкретних індивідів суспільну свідомість стає ідеальним, суб’єктивної реальністю свідомості цих індивідів.

У філософській літературі зустрічається і точка зору на ідеальне як на творчість в широкому сенсі слова, тобто його активність, конструктивність, спрямованість думки на нове, виборчу інтенціональність, випереджаючий характер відображення дійсності і т.п. У цьому сенсі ідеальне як креативність свідомості являє собою цілеспрямоване, контрольоване і кероване особистістю віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу. Саме тому ідеальне включає в свій зміст емоційно – вольові компоненти, інтуїцію, ціннісні структури, що визначають оцінку язленій дійсності і відповідно вибір бажаного майбутнього. Ідеальне стає уявним «програванням» майбутніх варіантів дії, постійно випереджає в своїх ідеальних структурах структури майбутньої практики.
Отже, ідеальне багатозначне у своїх сутнісних характеристиках, що обумовлює і різноманіття філософських класифікацій ідеального змісту свідомості.

Посилання на основну публікацію