Поняття духовного життя суспільства. Закономірності формування і функціонування духовного життя суспільства

Духовне життя людини і людства – феномен, який відрізняє їх буття від чисто природного і надає йому соціальний характер. Через духовність йде усвідомлення навколишнього світу, вироблення більш глибокого і тонкого ставлення до нього. Через духовність йде процес пізнання людиною самої себе, свого призначення і життєвого сенсу.

Історія людства показала суперечливість людського духу, його злети і падіння, втрати і набуття, трагізм і величезний потенціал.

Духовність сьогодні – умова, фактор і тонкий інструмент вирішення завдання виживання людства, його надійного життєзабезпечення, сталого розвитку суспільства і особистості. Від того, як людина використовує потенціал духовності, залежить його сьогодення і майбутнє.
Духовність – складне поняття. Воно використовувалося перш за все в релігії, релігійної та ідеалістично орієнтованої філософії. Тут воно виступало у вигляді самостійної духовної субстанції, якій належить функція творіння і визначення доль світу і людини.

Духовність – свідчення певної ієрархії цінностей, цілей і смислів, в ній концентруються проблеми, пов’язані до вищого рівня освоєння світу людиною. Духовне освоєння є сходження по шляху набуття «істини, добра і краси» та інших вищих цінностей. На цьому шляху визначаються творчі здібності людини не тільки мислити і діяти утилітарно, а й співвідносити свої дії з чимось «вкелічност-ним», складовими «світ людини».

Духовне життя – важлива сторона буття і розвитку людини і суспільства, в змісті якої проявляється справді людська сутність.

Духовне життя суспільства – область буття, в якій об’єктивна, надіндивідуальних реальність дана не у вигляді протистоїть людині зовнішньої предметності, а як ідеальна реальність, сукупність смис-ложіененних цінностей, присутня в ньому самому і детерминирующая зміст, якість і спрямованість соціального та індивідуального буття.

Генетично духовна сторона буття людини виникає на основі його практичної діяльності як особлива форма відображень об’єктивного світу, як засіб орієнтації в світі і взаємодії з ним. Як і предметно-практична, духовна діяльність слід в цілому законам цього світу. Зрозуміло, мова не йде про повну тотожність матеріального і ідеального. Суть полягає в їх принципову єдність, збіг основних, «вузлових» моментів. При цьому створюваний людиною ідеально-духовний світ (понять, образів, цінностей) володіє принциповою автономністю, розвивається і за своїми власними законами. У результаті він може дуже високо піднятися над матеріальної дійсністю. Однак повністю відірватися від своєї матеріальної основи дух не може, оскільки в кінцевому рахунку це означало б втрату орієнтації людини і суспільства у світі.
Структура духовного життя суспільства дуже складна. Ядром її є суспільне та індивідуальне свідомість.
Елементами духовного життя суспільства прийнято вважати також:
духовні потреби;
духовну діяльність і виробництво;
духовні цінності;
духовне споживання;
духовні відносини;
прояви міжособистісного духовного спілкування.

Посилання на основну публікацію