Політичні погляди і вчення Гоббса

Вчення про договірному походження держави, проповідувала індепендентское політичними письменниками, ми знаходимо і у двох найважливіших англійських філософів тієї ж епохи: Гоббса і Локка. Томас Гоббс (Hobbes, 1588 – 1679) був одним з перших письменників нового часу, що дали повне і систематичне вчення про державу, засноване на чистих засадах природного права без теологічної підкладки. (Почин був зроблений голландським ученим і публіцистом Гуго Гроцием (або де Гроот), автором твору «Про право миру і війни», 1625.)

У своїй філософії Гоббс тримався поглядів, близьких до матеріалізму й сенсуалізму, і пояснював чисто механічним шляхом не тільки явища зовнішньої природи, але і те, що відбувається у внутрішньому світі людини. Політичні переконання і суспільні зв’язки зробили з Гоббса прихильника короля, і вже в 1640 р він виклав свої погляди в невеликому рукописному трактаті «De corpore politico». Покинувши добровільно Англію на початку революції, 1641, Гоббс оселився в Парижі, де знайшов собі заняття в якості викладача математики у принца Уельського, згодом Карла II. У наступному році він видав у невеликій кількості примірників перше своє систематичне політичне твір – «Про громадянина» (De cive), яке незабаром було їм перероблено, видано вдруге в Голландії і потім самим їм перекладено на англійську мову. У 1651 р з’явилося інше більш широке його твір під заголовком «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської» (Leviathan or the matter, form and power of a commonwealth). Гоббсом не довелося довго прожити при дворі Карла II, так як останній під впливом духовенства видалив його від себе, і 1652 р філософ повернувся до Англії. В епоху реставрації на нього було споруджено сильне гоніння: в 1666 р «Левіафан» був навіть засуджений парламентом, і сам автор змушений був виправдовуватися від обвинувачення в атеїзмі.

 

Хоча Гоббс почав свою діяльність з захисту прав королівської влади проти бунтівних підданих, проте англійські роялісти не користувалися його аргументами, і причин на те було дві: по-перше, цей філософ у своєму політичному вченні отрешился від яких би то не було теологічних міркувань і навіть напав на прагнення до самостійності з боку якої б то не було церковної влади, а по-друге, – і це найголовніше, – погляди, висловлені ним у «Левиафане», були як би свого роду виправданням виникала в Англії диктатури Кромвеля. Вже в самий рік виходу в світ цієї книги інший політичний письменник, Фильмер, погоджуючись з ідеєю Гоббса щодо необмеженості верховної влади, знаходив все-таки єресь в його вченні про те, що основою влади є воля народу. У Франції «Левіафан» був заборонений при першій же появі книги, і її автор навіть і повернувся до Англії, головним чином, тому, що не вважав себе у Франції безпечним. Сам Гоббс в 1656 р говорив, що його книга розташувала чимало англійців до сумлінної покори існуючому уряду, а таким тоді була диктатура Кромвеля.

На політичному вченні Гоббса відбилися дві сторони тодішнього історичного моменту: по-перше, на ній позначилося початок нового звільнення політичної думки від теологічної піклування, після того, як гуманістичний рух було відтиснуті реформаційним, а по-друге, Гоббс з’явився теоретиком того державного начала, яке стверджувало тоді своє панування в суспільному житті. Гоббс був прихильником ідеї державного абсолютизму, але ставився цілком байдуже до принципу божественного походження королівської влади, захищаючи її тими ж аргументами, якими можна було захищати, наприклад, і республіканську диктатуру, і всяке інше фактичний уряд.

Посилання на основну публікацію