Платон «Критій» – короткий зміст і аналіз

Зміст:

  • Зовнішня канва діалогу «Критій»
  • Критій про Атлантиду

«Критій» – діалог Платона, в якому викладається знаменита легенда про Атлантиду. «Критій» дійшов до нас у неповному вигляді. Та версія, яка відома нині, дуже коротка. Розповідь у ній обривається на найцікавішому місці – в момент, коли Платон, давши докладний опис країни атлантів, переходить до теми божественної кари цього морально зіпсувати народу. Зараз не можна сказати, чи був бракуючий кінець «Крит» загублений, або Платон так і не дописав цей свій діалог.

За зовнішньої канві оповідання «Критій» становить продовження того ж розмови між Сократом, піфагорейцем Тімея, полководцем Гермократ і афінянином Критієм, початком якого є діалоги «Держава» і «Тімей». Ці три твори Платона складають щось на зразок літературного триптиха. Всі вони, мабуть, написані великим філософом поблизу кінця його життя, в 360-350-і роки до Р. Х.

 

«Критій», як і «Тімей», більше нагадує, що не діалог, а монолог. Словесні вставки в нього Сократа і Тімея невеликі за обсягом і не дуже важливі за змістом. Основним оповідачем, оповідають про стародавніх Афінах і Атлантиду, є Критій, чиє ім’я і дало діалогу назву. Критій довго ототожнювався з одним з тридцяти тиранів, який був учнем Сократа і правил Афінами після їх поразки в Пелопоннеської війні зі Спартою. Однак з деяких натяків «Тімея» на досить поважний вік цього персонажа потім виникла й інша версія: мова йде не про тирана Критии, а про його діда, внучатом племінника знаменитого реформатора Солона.

Критій про Атлантиду

Критій в однойменному йому діалозі переказує легенду про Атлантиду саме зі слів Солона, який нібито чув її під час своїх подорожей від єгипетських жерців.

«Критій» починається тирадою Тімея. Той завершує нею свій філософський розповідь Сократу і його друзям про світобудову (див. Діалог «Тімей») і передає слово вже згадували раніше про Атлантиду Кріт. Критій приймає свій черга говорити не без коливань. За його словами, Тимею було нелегко описувати предмети божественні, але оповідати про справах людських ще важче. Перша тема людям відома погано, друга ж – близька і добре знайома, тому будь-яка помилка оповідача може викликати суворі нарікання проти нього. Після підбадьорення від Сократа Критій приступає до розповіді.

Посилання на основну публікацію