✅Платон «Бенкет» – короткий зміст

Діалог «Бенкет» належить до жанру застільних бесід (сімпосій), зачатки якого існували в давньогрецькій літературі задовго до Платона. Вже й герої Гомера на полях битв Троянської війни насолоджуються їжею, питвом і «бесідою взаємною» (Іліада, XI 623 – 643), а в Одіссеї дивовижні мандри її головного героя викладаються шляхом його власного оповідання на бенкеті у царя народу феаків Алкіноя (Одіссея, IX – XII). Став хрестоматійним і опис бенкету в елегії філософа і поета Ксенофана (вільний переклад Пушкіна – «Чистий лисніє підлогу …»).

Після рясної їжі на бенкеті гості зверталися до вина. Звідси грецький термін для слова «бенкет» – сімпосіон – συμπόσιον – «спільне пиття». Назва платонівського «Бенкету» і звучить по-грецьки: «сімпосіон». За чашею вина розмови еллінських інтелектуалів часто зверталися до філософських, етичних і естетичних тем. Філософський діалог з тією ж назвою «Бенкет» написав також прославлений сучасник і друг Платона, Ксенофонт.

Головна тема платонівського «Бенкету» – міркування про благо і любов. По ряду свідоцтв, в давнину цей діалог мав і відповідні підзаголовки: «Про благо» або «Речі про кохання».

Точна дата написання Платоном «Бенкету» невідома. Найбільш ймовірне датування цього діалогу – 379 рік до Р. Х.

Діалог являє собою розповідь про бенкет за участю Сократа, влаштованого з нагоди перемоги на змаганнях в афінському театрі трагічного поета Агафона (її можна приурочити приблизно до 416 р до Р. Х.).

Розмова про цей бенкет ведуть у Платона Аполлодор Фалерській і його друг Главкон. Їх бесіда, судячи за деякими вказівками, віднесена Платоном приблизно до 400 р. до Р. Х. – за рік до смерті Сократа і за два десятиліття до написання діалогу.

Вже задовго до написання «Бенкету» платонівська філософія висунула своє знамените вчення про ідеї. Сформулювати, в чому полягають ідеї матеріальних речей, Платону було відносно просто, однак набагато більш важке завдання представляло усвідомлення ідеї людської душі.

Роз’ясненню саме цього питання і присвячений діалог «Бенкет». Згідно вираженої тут Платоном думки, ідея людської душі полягає в тому вічному прагненні, яке постійно їй притаманне – в страсний любовній тязі до краси і добра.

«Бенкет» складається з невеликого вступу, настільки ж малого ув’язнення – і семи промов учасників дружньої пиятики, за допомогою яких Платон розвиває основну думку діалогу.

Вступ Платона до «бенкету»

У вступі до «бенкету» Платон описує зустріч якогось Аполлодора із Фалера з якимсь Главконом. Главкон просить Аполлодора розповісти про данному років п’ятнадцять тому бенкету в будинку поета Агафона, де велися якісь мови про кохання. Аполлодор відповідає, що сам він на цьому бенкеті не був, але відбуваючі там діалоги може передати зі слів одного з учасників – Арістодема з Кідафін.

Аполлодор оповідає про випадкову вуличну зустріч Арістодема з Сократом. Філософ прямував на вечерю до поета Агафона і запросив Арістодема з собою. Після початку бенкету один із присутніх, Павсаній, запропонував кожному з головних його учасників вимовити похвальну мову Еротові, богу любові.

Промова Федра

Федр у своїй промові на описуваному Платоном бенкеті говорить про те, що Ерот, по запевненням Гесіода і Парменіда – найдавніше божество, у якого навіть немає батьків. Силу, що дається цим богом людині люблячому, не можна порівняти ні з чим. Закоханий ніколи не кине напризволяще предмет своєї пристрасті. «Люблячий божественніше коханого, бо натхненний богом», а любимий шляхетний своєю відданістю люблячому.

Платон приводить Федра до висновку, що «Ерот – найдавніший, найповажніший і наймогутніший з богів, найбільш здатний наділити людей доблестю і дарувати їм блаженство при житті і після смерті».

Промова Павсанія

Павсаній у своїй промові на бенкеті звертає увагу на те, що любовний потяг може бути не тільки піднесеним, але і незмінним. На його думку, існують два Ерота, бо богинь Афродит, визнаних багатьма його матір’ю, теж дві. Старша Афродіта (дочка Урана) – Афродіта Небесна. Молодша (дочка Зевса і Діони) – Афродіта Вульгарна. З цієї причини є і два Ерота – небесний і вульгарний. Вони дуже несхожі один на одного.

Небесна, шляхетна любов є любов до чоловіка, який прекрасніше, розумніше жінки. Але це не легковажна хіть, а гідна і шляхетна любов до юнака. Охопленому такою любов’ю все дозволено, але тільки у сфері душі і розуму, безкорисливо, заради мудрості і досконалості, а не заради тіла.

Промова Еріксімаха

З властивим йому гумором, Платон описує, що після Павсанія черга говорити повинна була перейти до комедіографа Аристофана, але він, зловживаючи вином, не зміг впоратися з гикавкою і передав поки слово лікаря Еріксімаху.

Еріксімах у промові на бенкеті у Агафона каже, що Ерот живе не тільки в людині, а й у всій природі. Поділ двох Еротів навіть необхідно, бо підтримання їх у потрібній гармонії і є суттю життя. Це стосується і медицини, де завдання знає лікаря – забезпечувати рівновагу двох начал, хворого і здорового. Це стосується і музики – гармонії звуків і ритму. Це стосується навіть погоди, де природні сили, тепло і холод, сухість і вологість, лише тоді створюють рясний рік, коли «зливаються один з одним [в акті любові] розважливо і гармонійно». Навіть жертвопринесення і ворожіння – не що інше, як акти любовно-гармонічного єднання людей і богів.

Промова Аристофана

Гикавка Арістофана тим часом проходить, і після закінчення промови Еріксімаха слово на бенкеті бере він. Користуючись своїм талантом комедіографа, Аристофан складає міф про те, що перші люди були одночасно чоловіками і жінками – Андрогінами.

Вони мали по чотири руки і ноги, дві особи, які гляділи в протилежні сторони, дві пари вух і дві різні сороміцькі частини. Коли андрогін поспішав, він біг, перекочуючись колесом на всіх своїх восьми кінцівках.

Оскільки андрогіни були страшні своєю силою навіть для богів і до того ж обурювали Зевса своїм безчинством, той наказав Аполлону розсікти кожного з них на дві половини – чоловічу і жіночу. Ці половини були розкидані по всьому світу.

Але спогад про колишній нерозривний зв’язок породив в них прагнення вічно шукати один одного для відновлення колишньої повноти. Якщо розділені половинки зустрічають одне одного, то їх охоплює «дивне почуття прихильності, близькості і любові».

Ерот, – підсумовує Аристофан, – є прагнення розсічених людських половин одна до іншої заради відновлення цілісності їх первісної природи. Але це можливо лише за умови шанування богів, бо в разі нашого нечестя ті можуть розсікти нас на ще більш дрібні частини.

Промова Агафона

Після Арістофана мову на бенкеті тримає господар будинку, віршотворець Агафон. З істинно поетичним запалом він оспівує благі властивості Ерота: красу, вічну молодість, ніжність, гнучкість тіла. Бог любові, за словами Агафона, не терпить в викликаючій їм пристрасті ніякого насильства.

Відчуваючи в якій-небудь душі грубість, він покидає її навічно. Ерот дає людині справедливість, розсудливість, хоробрість, мудрість в мусичних мистецтвах – і в породженні всього живого. Любов, вважає Агафон, – найдостойніший вождь, за яким має слідувати кожен.

Промовова Сократа

Мова Агафона викликає бурхливе схвалення в учасників бенкету. Хвалить її Сократ, але так, що в його словах чується і стримане протиріччя Агафону. Іронічно зауваживши, що прекрасна похвальна мова рівносильна приписуванню її предмету як можна більшого числа прекрасних якостей, «не думаючи, володіє він ними чи ні», Сократ заявляє: сам він зараз буде говорити про Ерота тільки правду.

У своїй промові на бенкеті Сократ вдається до улюбленого його діалектичного методу майевтики. Платон описує, як вступаючи в діалог з Агафоном і задаючи йому майстерно пов’язані один з одним питання, Сократ мало-помалу змушує поета відмовитися від багато чого тільки що їм сказаного.

Любов, говорить Сократ на бенкеті, – це палке прагнення до чогось. Але гаряче бажати можна тільки те, в чому маєш нужду – те, чого у тебе самого немає. Раз Ерот є любов до краси і блага, то з цього незаперечно випливає: сам він краси і блага позбавлений. Це, правда, не означає, що Ерот злий і потворний, бо тяга до благого все ж незбивно йому притаманна.

Ерот, скоріше, знаходиться посередині між цими крайнощами. Раз він не володіє повнотою життя, а лише прагне до неї, то його не можна вважати і богом. Геній любові – щось середнє між безсмертним і смертним. Перебуваючи між людьми і богами, Ерот заповнює проміжок між тими й іншими, пов’язуючи людську природу з божественною.

Щоб висловити свої думки образно, Сократ розповідає міф про те, як Ерот був зачатий в саду Зевса на дні народження Афродіти двома богами – нищою Пенією (Бідність) і заснули від хмільного нектару Поросом (Багатством). Народжений від цього зв’язку Ерот, подібно до своєї матері, бідний, некрасивий, грубий, що не взутий, бездомний, але завдяки властивостям батька від нього невіддільна спрямованість до всеволодіючої повноти: до прекрасного і досконалого.

Ерот прагне до всіх благих властивостей: не тільки до краси, але до хоробрості і героїзму, шукає повної мудрості і тому все життя займається філософією, так і залишаючись проте посередині між мудрістю і невіглаством, бо якби він пізнав всю суть буття, то, отримавши його в повному володінні, перестав би прагнути до неї.

Мета Ерота: оволодіння благом, але не яким-небудь окремим, а всією їх повнотою.

Але цю божественну вічність не можна отримати одразу, і люди опановують її поступово, тобто зачинаючи і породжуючи замість себе інше. Вустами Сократа Платон укладає звідси, що Ерот є любов до вічного породження в красі заради безсмертя, породження як тілесного, так і духовного. Ерот об’єднує в собі всі види любові: не тільки плотську, але й високодуховну, включаючи любов до поетичної творчості і державної діяльності.

На закінчення Сократ малює картину еротичної ієрархії, розташовуючи різні прояви Ерот у міру зростання їх духовної висоти. Закохавшись в одне прекрасне тіло, ми незабаром знаходимо ідею Краси, як такої, що об’єднує в один вабливий символ всі прекрасні тіла. Але через неї ми починаємо більше любити не тіло, а душу, створюючи образ Прекрасної Душі.

Через тягу до Прекрасної Душе вища частина нашої власної душі – розум – знаходить спрагу до мудрості і наукам, а від окремих наук переходить до вищого ступеня їх усіх, до ідеї Прекрасного, яка незмінно існує від століття, як мета і межа всіх людських бажань.

Промова Алківіада

Платон описує, як на бенкет раптом вривається п’яний Алківіад в оточенні буйної ватаги гуляк. Присутні абияк пояснюють йому суть ведення розмов і пропонують теж виголосити промову в честь Ерота. Але, дізнавшись зміст слів Сократа, Алківіад цілком погоджується з ними. Так як додати щодо Ерота йому нічого, він вирішує сказати промову в честь Сократа.

Зовнішність Сократа Алківіад у своїй промові на бенкеті порівнює з супутниками Діоніса – силенами і потворним сатиром Марсієм. Однак «коли я слухаю його, – говорить Алківіад, – серце в мене б’ється набагато сильніше, ніж у біснуючих корибантів, а з очей моїх від його промов ллються сльози; те ж саме, як я бачу, відбувається і з багатьма іншими». Своїми промовами Сократ змушує жити людей по-новому й соромитися негідних вчинків.

Попри комічну зовнішність Сократа, його промови божественні. У них можна знайти відповідь на всі питання, що займають тих, хто хоче досягти вищого благородства.

Особиста поведінка Сократа бездоганна. Бравший участь з ним у військовому поході Алківіад був вражений небувалою фізичною витривалістю філософа і його героїзмом. У бою Сократ врятував Алківіаду життя і потім скромно відмовився від нагороди.

Сократ «не схожий ні на кого з людей, стародавніх або нині живих».

Передаючи в «Бенкеті» мову Алківіада, Платон поволі підводить читачів до думки, що Сократ якраз і втілює в собі ті самі риси «бідного, некрасивого, грубого,не взутого, бездомного, але невіддільного від прагнення до прекрасного і досконалого» генія, якими сам великий афінський мудрець незадовго до цього живописав образ двигуна всіх людських помислів – Ерота.

За промовою Алківіада слідує короткий висновок діалогу «Бенкет»: гості бенкету Агафона поступово розходяться.

Посилання на основну публікацію