Песимізм і ірраціоналізм Шопенгауера

Згідно філософії Шопенгауера, ця воля безглузда. Тому наш світ є не «кращим з можливих світів» (як проголошує теодіцея Лейбніца), а «найгіршим з можливих». Людське життя не має цінності: сума спричинених нею страждань набагато значніше, ніж доставляються нею насолоди. Шопенгауер протиставляє оптимізму самий рішучий песимізм – і це повністю відповідало його особистою душевним складом. Воля ірраціональна, сліпа і інстинктивна, бо при розвитку органічних форм світло думки загоряється вперше лише на вищою і кінцевою ступені розвитку волі – в людському мозку, носія свідомості. Але з пробудженням свідомості з’являється і засіб «подолати безглуздя» волі. Прийшовши до песимістичного висновку, що безперервна, ірраціональна воля до життя викликає нестерпне стан переважаючого страждання, інтелект разом з тим переконується, що позбавлення від нього може бути досягнуто (по буддійському зразком) шляхом втечі від життя, заперечення волі до життя. Однак Шопенгауер підкреслює, що це заперечення, «квиетизм волі», порівнянний з переходом в буддійську нірвану, у вільну від страждань тишу небуття, жодним чином не повинно ототожнюватися з самогубством (до якого пізніше став закликати випробував його вплив філософ Едуард Гартман).

Між волею і окремими речами стоять ще за Шопенгауером ідеї – щаблі об’єктивації волі, які відображаються не в часі і просторі, а в незліченних окремих речах. Ми можемо підноситися до пізнання цих ідей, коли перестаємо розглядати окремі речі в часі, просторі і причинного зв’язку, а осягаємо їх не шляхом абстракції, а шляхом споглядання. У моменти, коли ми це робимо, ми звільняємося від борошна життя і стаємо суб’єктами пізнання, для яких вже немає ні часу, ні страждання. Ідеї ​​складають зміст мистецтва, яке звернене до незмінним у вічній зміні явищ сутностей.

Посилання на основну публікацію