Основні принципи філософського мислення в Стародавній Індії

Давньоіндійська предфілософія історично сходить до З-2 -го тис. до н.е. і тягнеться до III -IV ст. н.е. Усередині цього періоду виділяються кілька вельми самостійних етапів: ведичний (до VI- V єв. До н.е.); послеведіческій (до III -IV ст. До н.е.); період філософії сутр (до lll – IVBB. Н. е..).
Головна метою індійської філософії – досягнення вічного блаженства як до, так і після смерті. Це означає повне і вічне звільнення від усякого зла. Методом досягнення цієї мети виступає відхід у себе, самозаглиблення. Зосередившись в собі, людина осягає єдине, нечувственное вища істота. Ця думка проходить через джайнізм і буддизм.

Для джайнізму, як і брахманізму, характерна спрямованість на індивіда, особистість. Однак в джайнізм більше елеменгоа раціоналізму. Він у певному сенсі протистоїть брахманізму. Центральній, системоутворюючою проблемою джайнізму виступає особистість, її місце у всесвіті. Джайністи намагалися звільнити не тільки тілесне, але і духовне в людині. Звільнення духу джайнізм засновує на дії закону карми, який регулює зв’язок індивідуальної душі з природою. Сутність особистості двояка: вона одночасно матеріальна і духовна. Карма трактується як тонка матерія, що з’єднує матеріальне і духовне в людині. Душа може звільнитися від впливу карми в результаті благих справ і аскетичного поведінки.
Джайнізм намагається допомогти людині врятуватися, знайти вічне блаженство, опинитися в стані нірвани. Життя треба прожити так, щоб досягти стану блаженства, злитися з брахманом, опинитися в стані нірвани.

Буддизм – релігійно -філософської концепція, яка виникла в VI -V ст. до н.е. Засновником буддизму був Сіддхартха Гаутама, який спіткав правильний життєвий шлях в результаті просвітлення (або пробудження) і був названий Буддою, тобто просвітленим. Буддизм виходить з рівності всіх людей а стражданнях, тому всі вправі позбутися від них. В основі буддійської концепції людини лежить ідея перевтілення (метемпсихозу) живих істот. Смерть у ній означає не повне зникнення, а розпад певної комбінації дхарм – вічних і незмінних елементів сущого, безпочаткового і безособового життєвого процесу – і освіта іншої комбінації, що і являє собою перевтілення. Нова комбінація дхарм залежить від карми, яка являє собою суму гріхів і чеснот людини в минулому житті.

Важливою складовою частиною буддійського світогляду виступає вчення про пізнання людиною себе і світу через процес самозаглиблення і самоспоглядання в йоги. Як філософська концепція і система медитативної техніки йога виникла близько I в. до н. е.. і спрямована на те, щоб навчити людину звільнятися від хвилювань життя, страждань, кайданів тілесно – матеріального, щоб зупинити потік перевтілень. Таке до снаги тільки «святим» – людям, що досягли нірвани, повністю звільнилися від усього земного. Досягти нірвани надзвичайно важко, але можна. Як особливий стан його складно уявити раціонально, його можна тільки відчути. По суті це безсмертя, вічність, кінець світу. Досягти такого стану можуть ті, хто тренують віру, мужність, увагу, зосередженість, мудрість. Це дозволяє їм увійти в стан вічності, пустоти, відсутність часу, простору, бажань.

Індійська філософська думка постає як цілісна концепція особистості, яка прагне допомогти людині в його заворушеннях і стражданнях. Індійський тип філософствування зосереджує увагу на індивіді, абстрагуючись від складних соціальних зв’язків. Більше того, індійська філософія орієнтує на відхід від цих зв’язків, шукає шляхи досягнення незалежності суб’єкта. Можна сказати, що і нірвана, і йога служать не стільки адаптації світу до чешвеку, скільки людини до світу. Тим самим індійська філовЬфія вважає, що якщо світ не задовольняє людини, то треба змінити не мир, а людину.

Посилання на основну публікацію