Основні етапи розвитку античної філософії

Антична філософія має свої часові та просторові межі. Час її буття – з VI ст. до н.е. і до VI ст. н.е., коли імператор Юстиніан еакрип в 529 р. н.е. останню філософську школу – Платонівську Академію.
Грецька філософська думка має свої етапи народження, розквіту і в’янення. Перший етап, який часто називають досократоескім, носить космоцентричному характер і зберігає спочатку риси міфології. Це принципово важливий етап становлення філософії як сфери раціонального осягнення вихідних підстав Космосу, прагнення проникнути через видиме в невидиме, початок розрізнення явища і сутності, буття і небуття. Тим самим відбувається становлення філософської категоріальної системи.
На першому етапі розвитку грецької думки не завжди усвідомлюється відмінність між поняттями і реальністю, буттям і мисленням, що призводить до їх неявному чи явного ототожнення. Це знайшло відображення в побудовах філософів мілетської школи, Геракліта, у яких нелегко провести межу між водою Фапеса, повітрям Анаксимена, вогнем Геракліта як загальними сутностями, що утворюють початок буття, з одного боку, і відповідними чуттєво сприймаються природними стихіями – з іншого.
Разом з тим принципово те, що вперше ставиться питання про співвідношення чуттєвих даних і понять. Протиріччя між чуттєвою загальністю і загальністю поняття починає стимулювати розвиток думки. Відкривається новий світ – світ думки, в якому «живуть» поняття різного ступеня спільності. Починають усвідомлюватися конструктивні можливості розуму. Останнє знаходить відображення у філософських системах Сократа, Демокріта, Платона, Аристотеля.

Другий етап – період розквіту грецької філософс кою думки – відрізняється від першого, по-перше, значним якісним розширенням предметного поля філософії, по-друге, розвитком категоріальних засобів пoстіженія буття і багатством думок, що випередили свій час, по-третє, появою в рамках загально філософських уявлень зачатків наукового знання і логіки, які згодом зробили істотний вплив на всі сфери людської діяльності. Зокрема, до Платона сходить думка про філософію як інтелектуально – духовної діяльності з подолання суперечності між недосконалістю готівкової матеріальної даності і досконалістю світу ідей. Подібне протиріччя – не зовнішнє для мислячого суб’єкта, а виступає як особиста проблема, вирішення якої призводить до вдосконалення. преображення, одухотворення людини.

Аристотель розрізняє два рівні філософії. Перша філософія займається питаннями буття як такого, буття взагалі, тоді як друга філософія, або фізика, досліджує буття сущого, причетного до руху. Проблема співвідношення першої та другої філософії, як показапа подальша історія думки, не проста. Антична філософія в епоху Сократа, Платона і Аристотеля отримує своє найвище, класичне розвиток.
Це етап розквіту грецького типу філософії, найбільш повна реалізація конструктивних можливостей спекулятивного розуму.
Третій етап грецької філософії – елліністичний – характеризується включенням елементів східної культури, зниженням рівня філософських досліджень, розпадом високих філософських шкіл Платона і Аристотеля. Так, стоїки й епікурейці більше цікавляться філософією практично, ніж з точки зору Істини і Блага в традиційно грецькому їх значенні. Тим самим змінюються акценти в розумінні предмета філософії, звужується сфера її інтересів, зростають скептицизм і критицизм на противагу конструктивного мислення попередників, з’являються еклектичні філософські течії.

Посилання на основну публікацію