Основне питання філософії

У філософії України радянського періоду культивувалося положення, сформульоване Ф. Енгельсом у роботі «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії», згідно з яким основне питання філософії, є питання про відношення мислення до буття.
Такий підхід до формулювання основного питання філософії базувався на двох фундаментальних фактах людського життя:

  1. • по-перше, існують матеріальні, незалежні від людини, нестворені їм явища, але також і духовні, належать людині, – свідомість, воля, мислення;
  2. • по-друге, кожна людина виділяє себе з усього того, що його оточує і відрізняє себе від усього іншого, співвідносить свої цілі з дійсністю, оцінює дійсність.

«Двоїстий» характер людської практики, «подвоєння» людиною себе і свого світу у свідомості є базисом виділення в якості основного питання філософії – питання про відношення духовного до матеріального.
Основне питання філософії в марксистській літературі ділився на дві сторони:

  1. • перша – що є первинним, дух або природа;
  2. • друга – пізнати світ.

Сучасна філософія визнає недостатнім розгляд лише цих двох сторін, вказуючи на необхідність виокремлення в рамках основного питання проблем оціночного (аксіологічного) і практичного (праксіологічного) відносини духовного до матеріального, про що вже говорилося раніше в аспекті відносини «універсум – людина».
Вирішуючи питання про первинність матеріального або духовного, філософи світоглядно розійшлися за двома принципово різними напрямками – матеріалізм і ідеалізм:

матеріалісти за субстанціальне, первинне приймають матерію – об’єктивну реальність;

• ідеалісти, навпаки, матеріальне вважають продуктом духовного: ідеї, свідомість, воля, абсолютний дух, світовий розум … творять, на їхню думку, всю наличествующую дійсність.

Є приклади і іншого підходу до виділення основного питання філософії. Зокрема, цьому відповідають позиції французького мислителя-екзистенціаліста А.Камю і російського філософа-екзистенціаліста М. Бердяєва.
А. Камю, зосередивши увагу на проблемах людського існування і показавши його абсурдність, задавав ключовою для себе питання: «Чи варто жити?» І філософськи відповідав, що питання про сенс життя він вважає найбільш невідкладним з усіх питань.

Камю Альбер (Camus) (1913-1960 рр.), Французький письменник і філософ-екзистенціаліст. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1957 р). Учасник руху французького опору в роки Другої світової війни. У повісті «Сторонній» (1942 р) тема абсурдності життя розкривається їм через потік свідомості внутрішньо спустошеного героя. У романі-притчі «Чума» (1947) з антифашистським, антитоталітарним підтекстом, філософських книгах «Міф про Сізіфа» (1942 р), «Бунт людина» (1951), п’єсі «Калігула» (1944 р) – відбуваються пошуки світоглядних опор в позбавленому як Бога, так і будь-якого сенсу світі, показана ілюзорність безмежної особистої свободи, а також стоїчний, «без надії на успіх», протистояння абсурдного буття. Жваво переживав будь-яку несправедливість по відношенню до людини, різко негативно ставився до сталінського післявоєнного тоталітарному режиму.
Трагічно загинув в автомобільній катастрофі.

Для М. Бердяєва основна проблема – це проблема свободи особистості: її сутності, природи, призначення. Він зазначав, що особистість є свобода і незалежність людини у ставленні до природи, до суспільства, до держави, але вона не тільки не є егоїстичне самоствердження, а якраз навпаки. Персоналізм не означає, подібно індивідуалізму, езопової ізоляції. Особистість в людині є його незалежність по відношенню до матеріального світу, який є матеріал для роботи духу. І разом з тим особистість є універсум, вона наповнюється універсальним змістом.

У наведених підходах, однак, розмивається предмет філософії, який ми позначили через ставлення людини і універсуму. Ні сам людина окремо, ні в цілому універсум не є предметом філософського вивчення (для цього є приватні науки – природничі, гуманітарні, суспільні й технічні), а саме ставлення «універсум – людина» розкриває все багатство філософського підходу і його універсальність.
У той же час необхідно відзначити, що філософи, які вважають філософію наукою, так визначають її предмет:
• філософія – наука про загальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення;
• філософія – наука про загальне у відносинах людини і світу;
• філософія – наука про загальних засадах сущого. Зазначений підхід до її предмету отримав назву онтологічного.
Інший тип визначень – антропологічний.
Зокрема, Н. Бердяєв визначав філософію як науку про дух, вважаючи, що наука про дух є перш за все наука про людське існування.

У наведеному вище розумінні предмета філософії (Л. Зеленов) не ігнорує вся традиційна філософська проблематика, а, навпаки, знаходить своє точне місце: по-перше, субстанція, атрибути, потенційне і актуальне, простір і час, рух, взаємодія …; по-друге, матерія, свідомість, теорія пізнання, вчення про істину …; по-третє, суспільне буття, суспільна свідомість, предметна діяльність …

Зеленов Лев Олександрович (1933), доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії та політології, заслужений працівник вищої школи РФ. Засновник Нижегородського філософського клубу (1969 р). Закінчив філософський факультет Ленінградського державного університету (1956). Є автором ряду навчальних посібників, монографій, наукових статей і доповідей по сутнісним проблем філософії. Голова вченої ради з філософських спеціальностей при Нижегородському державному архітектурно-будівельному університеті. Зеленов народився в селі Сарл Дальнеконстантіновского району Горьковської області в простій родині: батько – залізничник, мати – колгоспниця. Тричі одружений, шестеро дітей.

Посилання на основну публікацію