Наукова революція XVII століття та її вплив на філософію

Символами суспільного прогресу в XVII столітті стають перші буржуазні резолюції в Нідерландах (кінець XVI – початок XVII ст.) та Англії (середина XVII ст.). Під впливом революційних перетворень відбуваються радикальні зміни в економіці, політиці, соціальних відносинах, свідомості людей. Мануфактурне виробництво, швидке зростання світової торгівлі, мореплавання, інтереси військової справи і т. д. багато в чому визначили основний вектор розвитку науки. Все більш проявляється потреба в наукових дослідженнях, що мають прикладне, практичне значення: заповзятливий купець і допитливий вчений уособлюють ідеал людини.

Правлячі кола передових європейських держав, прагнучи до військового та економічного панування, надають заступництво вченим і підтримку науково -дослідної діяльності. Державна політика по відношенню до науки проявляється в освіті академій наук, наукових товариств і т. д. Особливо значну роль у європейській науці XVII ст. зіграло знамените Лондонське Королівське товариство (остаточно оформилася під заступництвом Карла II в 60- х рр., XVII ст.) і існуюче по теперішній час. Членами цього товариства були Роберт Бойль – основоположник хімії та фізики нового часу і Ісаак Ньютон – великий фізик і математик, автор теорії руху небесних тіл. Майже одночасно в Парижі за участю Копь Віра (першого міністра Людовика XIV) відкрилася природничо-наукова Академія.

У науці XVII століття поряд з дослідно – експериментальними дослідженнями, активно розвиваються математичні формалізовані методики, що призводить до появи алгебри, створення диференціального й інтегрального числень, аналітичної геометрії. Дослідно – експериментальне і математичне спрямування в науковому дослідженні виникли ще в епоху Відродження, однак у новий час вони все більш об’єднуються в одному експериментально -математичному методі пізнання.
Провідною галуззю знання стає механіка – наука про рух тіл, яка зіграла величезне методологічне значення у формуванні філософсько – світоглядних поглядів XVII століття.

Зв’язок філософії з породжуючим її соціальним середовищем не була опосередкована тільки лише через різні форми природознавства. Значною залишалася роль релігійного світогляду, що є офіційною державною ідеологією. Крім того, обмеженість механістичного світогляду нерідко змушувала передових мислителів XVII століття звертатися до божественної всемогутності, «першоштовху», «світового розуму» й т. д., що характерно для наукової творчості Г. Галілея, Р. Декарта, І. Ньютона, Т. Гоббса і багатьох інших. У силу цього співвідношення матеріалізму та ідеалізму, теїзму та атеїзму у розглянутий період не носить характеру жорсткої взаємовиключної альтернативи «або… або». «Двовимірне» бачення проблеми не дозволяє пізнати різноманіття живого реального процесу становлення наукового пізнання. Філософські погляди, які намагаються узгодити нову природничо-наукову картину світу з гіпотезою про існування трансцендентної, позаприродної особистості творця отримали назву – деїзм. Як і в епоху Відродження, велике поширення мала концепція «двох істин» – «божественної» і «природної». У середньовічній філософії вона виявлялася як протистояння номіналізму і реалізму.

У розглянутий період з новою силою розгорнулася полеміка про те, що є основою справжнього знання – розум чи досвід. У новий час ці два напрямки приймають форму емпіризму і раціоналізму.
Таким чином, в XVII ст. в Європі з’являється нова філософія, яка спирається на ідеї самоцінності розуму, з одного боку, і усвідомлення важливості ціленаправпенного експериментально – дослідного вивчення світу – з іншого.

Посилання на основну публікацію