Монізм, дуалізм, плюралізм у філософії XVII століття

Філософія, узагальнюючи спостереження і вивчення світу, неминуче зупиняється перед проблемою: скільки існує глибинних основ (початків, першопричин, вихідних принципів) самого світу – одна, дві або більше. При вирішенні цієї проблеми виникають такі типи філософії, як:

  • монізм;
  • дуалізм;
  • плюралізм. 

Монізм (від грец. «Монос» – один) в основі всієї дійсності шукає і вбачає один початок. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, або ідеалістичним, коли такою єдиною основою проголошує дух (ідею, почуття). Матеріалістичним монізмом є філософія:

  • Ван Чуна;
  • Демокріта;
  • Епікура;
  • Лукреція Кара;
  • французьких матеріалістів XVIII ст., Фейєрбаха; марксизм, позитивізм.

Ідеалістичний монізм найбільше послідовно виражений у філософії Платона, Юма, Гегеля, Володимира Соловйова, сучасного неотомізму, теїзму. Існує як матеріалістичний, так і ідеалістичний монізм. Найбільш послідовним напрямком ідеалістичного монізму є філософія Гегеля.

Монізм – вчення про всеєдність.

Наївний монізм, – першоречовина – вода (Фалес). Визнання однієї субстанції, наприклад: монізм божественної субстанції (пантеїзм); монізм свідомості (психологізм, феноменалізм); монізм матерії (матеріалізм).

Дуалізм (від лат. «Duo» – два) – це світогляд, який бачить у світі прояв двох протилежних один одному початків (факторів), боротьба між якими і створює все те, що є насправді. У цій нерозривній двійці можуть бути різні початки:

  • Бог і Світ;
  • Дух і Матерія;
  • Добро і Зло;
  • Біле і Чорне;
  • Бог і Диявол;
  • Світло і Пітьма;
  • Інь і Ян;
  • Чоловіче і Жіноче і так далі.

Дуалізм притаманний багатьом філософам і філософським школам. Він займає важливе місце у філософії Декарта, Спінози, К’єркегора, сучасних екзистенціалістів… Його можна виявити у Платона, Гегеля, в марксизмі (Праця і Капітал) і у багатьох інших філософів. Дуалізм служить філософською основою теорії психофізичного паралелізму.

Вчення Декарта про двох незалежних один від одного субстанціях – протяжної і мислячої. Декарт розділив світ на два роди субстанцій – духовну і матеріальну. Матеріальна ділена до нескінченності, а духовна неподільна. Субстанція володіє атрибутами – мисленням і протяжністю, інші похідні від них. Так, враження, уява, бажання – модуси мислення, а фігура, положення – модуси протяжності. Духовна субстанція має в собі ідеї, спочатку їй властиві, а не придбані в досвіді.

Плюралізм (від лат. «Pluralis» – множинний, багато) – визнає існування у світі багато взаємодіючих факторів і початків. Саме слово «плюралізм» застосовується для опису різних областей духовного життя. Плюралізмом називають право одночасного існування багатьох варіантів політичних поглядів і партій в одному і тому ж суспільстві; правомірність існування різних і навіть – суперечливих один одному світоглядів, світоглядних підходів тощо.

Точка зору плюралізму лежала в основі методології Г. Лейбніца. Відкидаючи уявлення про простір і час як про самостійні засади буття, що існують поряд з матерією і незалежно від неї, він розглядав простір як порядок взаємного розташування безлічі індивідуальних тіл, що існують поза один одного, а час – як порядок змінюючих один одного явищ або станів.

Посилання на основну публікацію