Микола Кузанський: натурфілософія епохи Відродження

Микола Кузанський – видатний церковний діяч і талановитий вчений, в своїх теоріях поєднав науку і віру, примирив стародавні ідеї про божественність природи з християнським віровченням і передбачив безліч астрономічних відкриттів.

Справжнє ім’я цього філософа – Ніколаус (Микола) Кребс. Він народився в 1401 році в селищі Кус (Куза) в Німеччині. Відповідно до античної та середньовічної традицією мислитель увійшов в історію під прізвиськом «Кузанский», або «Кузанець», що нагадував про його малій батьківщині. Дата його народження – самий початок XV століття – символічна. Микола Кузанський став в прямому сенсі «людиною епохи Відродження».

В цей час знову повертається інтерес до античної філософії, мистецтва, історії. Людина, як і раніше визнається творінням Бога, але акцент робиться вже не на «похибки», а на красу душі і безмежні можливості цього творіння. Прославлення людини і його духовного і творчого потенціалу прийнято називати гуманізмом. Саме до ранніх гуманістів зараховують Миколи Кузанського, ставлячи його в один ряд з такими титанами Відродження, як Леонардо да Вінчі: подібно великому італійцеві, він здобув успіх у багатьох областях. Зробивши блискучу церковну кар’єру (Кузанец був кардиналом і папським легатом), він писав численні філософські трактати, був математиком, астрономом, працював над реформуванням календаря, займався пошуком древніх рукописів.

Як філософ, Микола Кузанський був близький до неплатників. Будучи чудово освіченою, він спирався і на давньогрецькі, і на римські, і на середньовічні джерела. Якщо для неплатників метою було єднання з Богом і пошук «ступенів» для руху душі вгору, до творця, то Кузанський пішов ще далі: він заявив, що «Бог у всьому, і все в Бозі», «Бог є єдине». На його думку, не потрібно протиставляти Бога як могутню незбагненну силу – і створену ним Всесвіт. Філософ взагалі уникав говорити про «створення світу» – одному з основоположних моментів багатьох релігій. Він пропонував ідею «розгортання»: Всесвіт розгортається з якогось Божественного першооснови, тобто Божественна сила присутня скрізь. Тому Кузанського іноді називають ще й пантеїстом.

Пантеїзм (від грец. «Пан» – все, всякий і «теос» – Божество) – це віра в те, що Бог і природа – по суті одне і те ж, що в природі «розчинено» Божественне начало. Пантеїсти не визнають Бога як певну «творить особистість». Вони вважають за краще говорити про природу (Всесвіту) як уособлення Божественного, про єдність всього живого, переконують в необхідності дбайливого ставлення до природи. Подібні теорії з’являлися в різний час: «відгомони» пантеїзму можна побачити і в індуїзмі, і в даосизмі, і в концепціях грецьких мислителів.

Яке ж, з точки зору Миколи Кузанського, місце людини? Він висуває досить сміливі для того часу теорії: так як всі явища природи взаємопов’язані, а Бог невіддільний від усього сущого в світі, то саме в розумі, вкладеному Богом, головне надбання людини і його «богоподобие». І людині в світі уготована центральна роль!

Стосовно до його філософській системі часто можна почути слово «натурфілософія» (від лат. Natura – природа). Цим досить загальним терміном аж до XVIII століття позначали сукупність законів природознавства, спробу звести воєдино всі наявні на даний момент знання про природу. І Микола Кузанський, захоплений вивченням небесних тіл, ставився до батьків натурфілософії епохи Відродження. Він передбачив багато відкриттів Коперника, Галілея і Бруно: теза «Бог є все і в усьому» і ототожнення Творця і творіння привів Кузанца до висновків про нескінченність Всесвіту. Він висловлював припущення про постійному русі небесних тіл, про існування багатьох світів (причому населених!); зустрічаються в його працях і згадки про «плями на Сонці». Він вважав, що всі небесні тіла складаються з тієї ж матерії, що і Земля.

Досить незвичайними для того часу стали міркування Миколи Кузанського про необхідність примирення – як між державами, так і між релігіями. Зокрема, він досить цікавився ісламом і знаходив в його постулатах багато спільного з християнськими догмами. Для філософії Кузанця характерна переконаність в необхідності релігійної терпимості; але, будучи великим церковним ієрархом, втілювати ці ідеї в життя він не поспішав. Правда, деякі дослідники вважають, що тільки смерть, що послідувала в 1464 році, перешкодила Миколі почати масштабну реформу католицької церкви.

Незважаючи на схиляння перед розумом і впевненість в безмежні можливості людини, ідеї віри займають важливе місце в філософії Миколи Кузанського, причому слово «віра» він застосовує і до релігії, і до науки: «Кожна людина, що бажає піднятися до пізнання чогось, необхідно повинен вірити в те, без чого він не може піднятися … »

Посилання на основну публікацію