Метод марксистської політекономії

Весь лад політичної економії Маркса так само, як і його соціально-філософських ідей, дан вперше не в наукових його працях, що представляють результат довголітнього вивчення, але в творі, який хронологічно передує цьому вивченню і в той же час заздалегідь формулює вже всі основні його висновки – в «Комуністичному маніфесті». Ця характерна особливість розвитку наукових ідей марксизму змушує нас встановити на подальші економічні дослідження Маркса таку точку зору, що вони є лише спробою пізнішого, апостеріорного, індуктивного підтвердження ідей та тез, отриманих до цих досліджень шляхом спекулятивним, апріорним, філософським. Якщо ми будемо оглядати сукупність політико-економічних ідей, розвинених у всіх творах Маркса, то це стане ще очевидніше.

Хоча «Комуністичний маніфест» формулює всі основні економічні ідеї системи Карла Маркса, але розвиваються вони докладніше в його головному економічному праці «Капіталі», який, незважаючи на величезні розміри, являє собою як б один тритомний силогізм, дуже послідовно розвинений і логічно розроблений. «Капітал» Маркса являє собою одну логічну схему, в якій теоретичні положення почасти підтверджуються, почасти ілюструються фактичним матеріалом, зібраним Марксом під час його занять в Британському музеї. Метод Маркса є дедуктивний і апріорний (тобто, він лише розвиває приватні висновки з заздалегідь проголошеного до всякого наукового дослідження догматичного постулату). Ілюзорність індуктивного характеру політекономічних (та й всяких інших) висновків Маркса найкраще спростовується звіренням відповідних положень «Капіталу» з положеннями «Комуністичного маніфесту», де ті ж положення висловлені раніше фактичного обгрунтування. Це вельми важливо для загальної характеристики наукової творчості Маркса. Завдяки зовнішній манері його викладу, може створитися враження, що ті чи інші положення виводяться з сили фактів, що вони приходять після довготривалої роботи, фактичного дослідження та вивчення як його результат або підсумок. Проте на ділі це далеко не так.

Метод Маркса в основних теоретичних питаннях політекономії є старий метод Рікардо з усіма його перевагами і недоліками. Маркс відрізняється від Рікардо і взагалі від класичної школи економістів тільки більшою мудровані, особливо в тих частинах свого викладу, де проявляється те, що він сам назвав «кокетством з Гегелем», і потрібно сказати, що це «кокетство» зустрічається саме в тих місцях, де сама по собі думка найбільш проста. Иллюстрирующим прикладом може послужити параграф першого тому «Капіталу» – «Про формі вартості». Абсолютно проста, можна сказати, навіть тривіальна думка, по суті, без усякої потреби закутується такою кількістю мудрованих гегелівських виразів, що важко навіть зрозуміти, навіщо це потрібно, якщо, по суті, можна без цього обійтися, як свідчить про це популярний виклад самого Маркса для непідготовленого читача.

 

На відміну від Рікардо, апріорні висновки у Маркса ілюструються фактичним історичним матеріалом. Однак матеріал цей розташовується за схемами наперед теоретично виробленим і являє собою або докази, або хороші ілюстрації, і лише порівняно деякі сторінки і глави носять характер більш-менш чистого історичного дослідження.

Посилання на основну публікацію