Майбутнє медицини за науковою раціональністю

Сучасна наукова раціональність – це особливий тип раціональності, пов’язаний з відокремленням власне наукового пізнання від всякого іншого, в широкому сенсі слова – позанаукового. Адже в конкретно-історичних умовах функціонування будь-якої приватної науки з урахуванням різних соціально-культурних сфер життєдіяльності людей вводяться певні стандарти раціональності і тим самим як би задаються критерії і зміст наукового дослідження. Що стосується раціональності медичної науки, то вона націлена на пошук шляхів і засобів ефективного лікування людей, збереження їх здоров’я. А це означає, що мірою сучасної наукової медичної раціональності стає прагнення до створення доказовості, істинності медичного знання з урахуванням наукового прогресу в світовій медицині.

Головний зміст медичного знання з незапам’ятних часів було тісно пов’язане з натурфілософськими концептами, а гуморалізм (лат. Humor – волога) і солідаризм (лат. Solidus – міцний) були спочатку власною методологією наукової медицини. В її історії простежується зміна раціонально-концептуальних схем, в яких провідну роль займали ятрохімічного, ятрофізіческіе, біологічні та ряд інших дослідницьких програм. У науковій медицині поступово складався клінічний, експериментальний, вимірювальний, феноменологічний, соціальний і багато інші підходи. Таким чином, становлення і розвиток раціоналізму в науковій медицині відбувалося в рамках конкретно-історичній дійсності.

Наукове дослідження в медицині – це не просто пізнання будь-якого предмета чи явища, а пізнання цілісного світу, спрямоване на отримання нової інформації, нового знання, ще не відомого медичному співтовариству, а не тільки якому-небудь окремій особі. Так, читаючи підручник, студент або аспірант пізнає те, що вже пізнано і пояснено вченими. Тобто люди пізнають знання для себе, а от досліджують для інших. «Треба знати, – писав вітчизняний філософ науки П.В. Копнін, – що можна знати в даних умовах, яким чином можна досягти необхідного для практики знання. Проблема виростає з попередніх результатів як своєрідне логічне слідство. Уміло, правильно поставити проблему, вивести її з попереднього знання – це і означає вже наполовину вирішити її »(Копнін П.В. Гносеологічні і логічні основи науки. М., 1974. С. 225).

Проблемі пізнання часто передує виникнення невідповідності між знову відкритими фактами і старими теоріями. При зіткненні нових фактів зі старими теоріями, при виявилися протиріччях в рамках тієї чи іншої теорії виникають проблемні логіко-раціоналістичні (лат. Ratio – розум) ситуації. Але «розумність» і «логічність» – не синоніми. Для логічності характерно теоретичне відтворення закономірностей реального розвитку. Розумність міркувань може бути визначена, насамперед, такими ознаками, як доцільність, ефективність, з’ясовна, системність, передбачуваність в науковому дослідженні та ін. Раціональність постає в певних історичних формах. Тема раціональності пізнання сьогодні актуалізує всі основні сфери науки, що охоплюються сучасним філософським мисленням.

Всі проблеми наукового пізнання виникають з потреб життя, практики, але формулюються вони вченими. Саме вчені ставлять своїм завданням виявляти сутнісні взаємозв’язки і відносини в світі (закони), відповідно до яких об’єкти можуть творчо перетворюватися в активної людської життєдіяльності. А оскільки в діяльності людей можуть перетворюватися будь-які об’єкти – фрагменти природи, соціальні підсистеми і суспільство в цілому, стан людської свідомості і т.п. – Всі вони можуть стати предметами наукового дослідження. Історичний розвиток науки постає як процес, що задовольняє певним раціональним критеріям, таким, як мовна виразність, визначеність понять, системність, рефлективність, здатність до вдосконалення мислення.

Будь вчений приймає в якості однієї з основних установок своєї наукової діяльності пошук істини, сприймаючи її як вищу цінність науки. Ця установка втілюється в цілому ряді ідеалів і нормативів наукового пізнання, виражають його специфіку, насамперед, у певних ідеалах раціональної організації пізнання, виходячи із законів і принципів, що відображають сутнісні зв’язки досліджуваних об’єктів. Не менш важливу роль у науковому дослідженні відіграють ірраціональні (лат. Irrationalis – нерозумне) за своєю природою установки типу краси, етичних норм, універсальної гармонії і т.д. Саме вони відкривають вченому нові можливості у зміні його позиції по відношенню до світу, суспільству і самій людині як істоті природному, соціальному та творчому.

Вказівка ​​на важливість включення иррационалистических елементів в процес наукового пізнання можна бачити хоча б у їх визнання самими вченими. Так, А. Ейнштейн постійно говорив, що відчуття світової гармонії дозволило йому побачити в світі щось зовсім інше, явно знаходиться за рамками раціональності. У середні віки і в епоху Відродження вчені просто включали в свої раціональні побудови явно фантастичні компоненти у вигляді астрологічної символіки, химер, драконів, зодіакальних тварин і т.д. У результаті цього вони свідомо розширювали обрій свого світогляду, виходячи за рамки раціоналістичних конструктів. Прикладом служать роботи М. Коперника, Дж. Бруно, І. Кеплера і мн. ін. За останні роки проблема співвідношення раціоналізму і ірраціоналізму в науці та медицині набула особливої ​​актуальності.

А справа в тому, що процес наукового пізнання суперечливий і неоднозначний. На нього впливають як зовнішні, так і внутрішні сили. Саме тому філософія науки, виходячи з того, що в основі світу лежить нерозривна єдність матерії і духу, які знаходяться по відношенню один до одного в стані додатковості, тобто вони одночасно і виключають один одного, і один без одного існувати не можуть, розглядає наукове пізнання як єдиний раціонально-ірраціональний процес. Це діалектичну єдність проявляється всюди, але перш за все в медицині. Матеріальна компонента такої єдності в медицині описується раціональними засобами, а духовна – ірраціональними, тобто інтуїтивними. Істина виявляється тільки у випадку, коли досягається синтез між ними.

Раціональність характеризує будь-який процес пізнання: природного, соціального, ментального світу як розумно впорядкованого у своєму власному бутті. Проблема раціональності полягає у з’ясуванні ступеня «розумності» в пізнанні різних форм існування світу. Це сфера його пізнання пов’язана з розширенням поля розумової діяльності або «наукового розуму», перенесенням його на всі сфери культури, у тому числі на медицину і фармацію. Процес раціоналізації медицини і фармації включає, з одного боку, невпинну критичну рефлексію лікарів та інших медиків, пов’язану з недовірою до раніше заданим і успадкованим формам пізнання, а з іншого – віру в безмежні можливості удосконалення себе як фахівця-медика і способу життя людей за допомогою логічно ясних процедур.

Процес раціоналізації медицини пов’язаний сьогодні з процесами модернізації наукового дослідження людини. В даний час більшість вчених-дослідників у науково-медичній сфері схиляються до того, що всі у великій мірі в їх дослідної та науково-практичної діяльності здійснюється діалектичний синтез раціонального та ірраціонального. У цьому контексті правомірно згадати, що асиметрія великих півкуль головного мозку людини свідчить не стільки про його схильність до абстрактного або образного мислення, скільки про можливість усвідомленої регуляції співвідношення раціональних і ірраціональних компонент в актах науково-творчої діяльності вчених. Адже вчений виявляється зануреним у два різних світи – в навколишній матеріальний світ і в світ суто особистих суб’єктивних переживань.

Включаючись в різні соціально-культурні структури суспільства, вчений отримує можливість задоволення насамперед своїх наукових потреб та інтересів. Тільки після цього у нього виникає бажання в задоволенні світоглядних інтересів у вигляді розширення горизонту своєї свідомості, в залученні до джерел важливої ​​інформації, самоствердження і самовираження. При цьому творча активність вченого в ході дослідження їм навколишнього світу: речей, предметів, явищ і процесів – пробуджує у нього раціонально незбагненні компоненти у вигляді образів, переживань і т.п., які, будучи синтезовані з розумово вираженими поняттями про матеріальні об’єкти, утворюють нове бачення світу, нову позицію по відношенню до нього.

Розширення меж і можливостей творчого мислення вченого в науково-дослідній діяльності відкриває перед ним найбільш перспективні форми і види самоствердження. У процесі науково-дослідної діяльності він набуває якості, коториенедоступниподавляющемубольшінству людей. Природно, при цьому відступають на задній план такі форми самоствердження, як оволодіння матеріальними цінностями, престижне самоствердження, долучення до інформації та інтелектуальної еліти суспільства і т.п. В рамках чисто раціоналістичних уявлень творчі процеси у сфері науки та медицини часто призводять до появи інновацій, які можуть представляти реальну загрозу для людини і всього людства.

З подібною ситуацією вчені стали стикатися, коли їх численні спроби висловити сутність реально протікають процесів не приводили до поставленої мети. Так, в області мікросвіту і макросвіту виникла нагальна потреба в теорії, яка допускала б існування компонент, що лежать за рамками суворої раціонально-логічної схеми. Проте вчені, особливо медики, насилу відмовляються від звичних уявлень, хоча в останні роки вони все частіше прагнуть поєднувати логічні конструкти з біоетичними і моральними принципами. Саме на цьому шляху вони осягають цілісне, більш адекватне уявлення про дійсність. Взаємозв’язок процесу раціоналізації наукового пізнання з наростаючою теоретизуванням знань вимагає аналізу широкого комплексу медичних дисциплін. Якісні зміни в медицині ставлять завдання радикально раціоналізувати величезний обсяг інформації, що дозволяє вирішувати найважливіші діагностичні, клінічні та інші медичні проблеми.

Найважливішим критерієм науковості медичного знання сьогодні стає критерій її раціональної обгрунтованості, або, інакше кажучи, наукової доказовості. Безумовно, медицина – це особливо специфічна і унікальна сама по собі наука. Це якась форма раціонально-емпіричного пізнання людини, її організму і психіки. Медицина є цілісна система доказового знання і виражається в цілісної образно-понятійної системі, навіть у своїх самих ірраціональних (інтуїтивних) варіантах. Проте медична наука не зводить поняття «раціональне» до суто наукової раціональності і показує, що риси раціональності є в будь-якій формі суспільної свідомості, так само як ціннісно-світоглядні аспекти притаманні не тільки мистецтву чи релігії.

Посилання на основну публікацію