Культура як спосіб людського буття в світі

Термін «культура» багатозначний. У звичайному слововживанні він розуміється у вузькому сенсі: міністерство культури, інститут культури, культура відносин та ін. Однак найчастіше під ним мається на увазі художня культура: театральні прем’єри, різні виставки, музеї та ін. Ці приватні смисли поняття «культура» не вичерпують його філософського змісту , хоча в знятому вигляді і включаються до нього.
Філософське визначення культури, дане в філософській енциклопедії, трактує її як «сукупність досягнень суспільства в його матеріальному і духовному розвитку» [32]. В даний час його не можна визнати задовільним. По-перше, в цьому визначенні культура постає як готовий результат, а не як процес. По-друге, людський вимір культури тут не проглядається.
Для усунення згаданих недоліків корисно звернутися до етимології цього слова. Термін «культура» – латинського походження і спочатку означав «обробіток грунту». У такому вузькому сенсі він використовується і зараз (культура землеробства). Однак якщо в первинному значенні «грунт» замінити на «мир», то культуру можна визначити як обробіток людиною навколишнього світу, включаючи самого людини. Таке формулювання буде вже філософської, т. Е. Гранично широкою. До того ж у ній культура постає не як готовий результат, а як процес, який, звичайно, втілюється і в деякому результаті. Обробіток навколишнього світу є творення людиною людського світу, і це творення здійснюється за людськими мірками. Культура розкриває міру людського в людині, точніше, міру людяності в людині. Вона характеризує те, наскільки людина подолав свою тваринну природу і піднісся над нею, т. Е. Наскільки він став творчим, творчим, гуманним і моральним істотою.
Культура – це якісна характеристика суспільства і людини. Не всі в суспільстві відноситься до культури (поняття культури і суспільства не збігаються), хоча культура – це якийсь глобальний якісний зріз суспільства. І не всяка людська діяльність буде ставитися до сфери культури. Наприклад, не можна сказати «культура вбивства», «культура злочину», «культура знищення», хоча все це – дії людини як суспільної істоти. Тому культура виступає як спосіб буття у світі саме людини як істоти творчо творить, гуманного і морального. Людський вимір культури в такому її розумінні представлено в нерозривності процесу та результату. Але тут під людиною мається на увазі все людство. А як же співвідноситься з культурою окрема людина?
У побуті стосовно окремих людям часто вживаються фрази «культурна людина» і «некультурний людина». Що вони означають? Чи можна говорити про те, що некультурний людина перебуває поза культурою? Ні, звичайно, але його ставлення до культури вельми своєрідно. Воно подібно відношенню будь-якого предмета до красящему розчину, в який його занурюють: фарба наноситься тільки на поверхню предмета, не потрапляючи всередину. Так і некультурний людина зовнішнім чином занурений в культуру, але вона не проникає в його душу, а лише друкується на ньому, подібно шару фарби. Іншими словами, така людина приймає (змушений приймати, оскільки живе в суспільстві) якісь елементарні норми, правила поведінки, залишаючись байдужим до багатства культури. Можна сказати, що це зовнішнє освоєння культури при внутрішньому відчуженні від неї. Тут людина фактично виступає не як суб’єкт, а як об’єкт зовнішнього впливу.
Шлях від некультурного людини до культурного – це шлях від зовнішнього освоєння культури, при внутрішній відчуженості від неї, до внутрішнього засвоєнню, коли культура стає фактором внутрішнього розвитку людини, збагачення її духовного світу. Людина, вибірково засвоюючи багатства культури, розкриваючи і реалізуючи допомогою цього свої можливості і здібності, стає суб’єктом культури. Тільки шляхом такого внутрішнього засвоєння культури людина може стати не тільки її суб’єктом, а й творцем, т. Е. Зробити внесок у світову скарбницю культури.
У сучасній філософії широке поширення набула так звана семіотична (семіотика – наука про знакові системи) концепція культури. З її точки зору культура являє собою якусь систему соціокод, в яких фіксується і транслюється різноманітний структурно організований людський досвід. Цей досвід включає в себе сукупність надбіологіческіх програм людської діяльності, закріплення яких, їх трансляція і засвоєння наступними поколіннями забезпечує спадкоємність у суспільному розвитку і збереження людського суспільства.
У ці програми повинні входити цілі (чого хочемо досягти), завдання (що потрібно робити, щоб досягти зазначених цілей) і цінності (навіщо потрібно домагатися поставлених цілей і вирішення відповідних завдань). Якщо цілі і завдання не будуть ціннісно обгрунтовані, то вони «повиснуть» в повітрі, бо не буде забезпечена ціннісна мотивація діяльності. Крім того, в ці програми входять різноманітні знання, а також навички. Такі основні структурні елементи зазначених програм діяльності, які конкретизують соціальний досвід. Причому мова йде про ідеальний змісті соціокод (цілі, завдання, цінності, знання, навички). Сюди не включаються матеріальні знаряддя і засоби діяльності. Кожен із зазначених елементів програм діяльності в свою чергу може бути «розписаний» досить докладно або доповнений новими елементами.
Таким чином, культура з семіотичної точки зору постає як функціональна знакова система, покликана забезпечити сталий розвиток суспільства через опредмечивание структурованого людського досвіду, закріплення його в соціокод, трансляцію і розшифровку цих соціокод і засвоєння їх змісту (досвіду) наступними поколіннями.

Посилання на основну публікацію