Культура і цивілізація: різноманіття їх форм, особливості

У сучасному філософському мові поняття «культура» і «цивілізація» – одні з найпоширеніших і багатозначних. Термін «культура» (лат. culture) перекладається як «обробіток, обробка, розвиток, шанування» і має на увазі на ранніх етапах його вживання цілеспрямований вплив людини на природу (обробка грунту і т.п.), а також виховання і навчання самої людини. Поняття «цивілізація» (лат. civilis – громадянки, державний) з’явилося у французькій мові в рамках теорії прогресу у XVIII ст.
З точки зору найбільш поширеного і виражає сутність самої людини діяльного підходу культура розглядається як:
Специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і закладів, в духовних цінностях, в сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе;
якісне своєрідність історично-конкретних форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку, в рамках певних епох, формацій, етнічних і національних спільнот (антична, феодальна, латиноамериканська, російська культура і т.д.);
особливість свідомості, поведінки й діяльності людей в конкретних сферах суспільного життя (культура праці, побуту, художня, екологічна, політична культура).
Цивілізація може бути визначена як власне соціальна організація життя, що характеризується загальним зв’язком індивідів на основі відтворення, що забезпечує її буття і розвиток суспільного багатства.

Сучасна цивілізація виступає як суспільство, засноване на ідеалах «розуму», «справедливості», «поваги прав людини», використання досягнень науки і техніки, що забезпечують безпеку і комфорт в житті людини.
Цивілізація обмежує вроджений егоїзм людей. Цивілізована людина – той, хто не лагодить неприємностей іншому, приймає його до уваги, при цьому чемний, ввічливий, тактовний, уважний, поважає людину в іншому. Культура ж є діяльність, в якій людина реалізує свою сутність і суб’єктивність, суть умова його волі. Культура полягає в суспільної цінності людини, а також у набутті ним здатності це-леполаганія. Вища ступінь розвитку культури полягає в розвитку здібностей і моральному досконало людини, яке виникає єдино з поваги до морального закону, а не тільки з емпіричної схильності до його виконання.

Для філософії культури XX в. в ще більшому ступені характерно розведення понять культури і цивілізації. Культура продовжує залишатися символом позитивного в розвитку людства, цивілізація в більшості випадків отримує нейтральну оцінку, а нерідко і різко негативну.
Проте культура і цивілізація органічно пов’язані, їх не можна мислити як два паралельних рядоположенних процесу. Генетично цивілізація «виростає» з культури, вона є в деякому роді культура, але не сама по собі, а з болем і працями втілила себе в емпіричних і рухомих етносоціальних, економічних і політичних структурах. Іншими словами, цивілізація виступає як відчужена в інституційних, загальнозначимих процесах культура. Цивілізація є сукупність умов, що рятує людей від витрат непоправного часу індивідуального життя на пересічне природне виживання. Саме цивілізація виробляє засоби, постійно скорочують втручання людини у світ природний – необхідний ознака культури. Матеріальні ресурси сучасної цивілізації дозволяють забезпечити буття індивіда, неподільність людини, завдяки чому дух отримує куди більше можливостей зайнятися тим, що відповідає його суті – від впливу на природу в її фізичному вигляді звернутися до людини, її нефізичну буттю. Тому цивілізація, будучи результатом культури, не протистоїть їй.

Посилання на основну публікацію