Криза класичної філософії

Криза західної філософії з’явилась в першій половині XIX століття як обмеженість її пізнавальних, прогностичних і практичних
можливостей, безпосередньо пов’язаний з панівним в ній раціональним методом і наукоподібної формою філософствування. Першими європейськими мислителями, хто усвідомив і засвідчили цю кризу, були пізній Ф.В.Й. Шеллінг, А. Шопенгауер і Е. Фон Гартман, І.В. Киреевский, Вл. Соловйов.
«Таким чином, – писав І.В. Киреевский, – західна філософія тепер знаходиться в тому положенні, що ні далі йти своїм абстрактно-раціональному шляху вона вже не може, бо усвідомила однобічність абстрактній раціональності (курсив наш. – В.С., О.С.), ні прокласти собі нову дорогу не в змозі, бо вся сила її полягала в розвитку саме цієї, абстрактній раціональності »(Киреевский І.В. Про характер освіти Європи та про її ставлення до освіти Росії // Вибрані статті. М. 1984. С.219). Важливо відзначити, що тут російський мислитель наділяє західний раціоналізм рисами однобічності і абстрагованості, які по суті справи і складають основні причини його обмеженості. На основі розумової діяльності, суть якої полягає в аналізі, в розкладанні конкретного на категорії, останні можуть отримати невластиве їм значення, їм приписується дійсне буття, яким вони насправді не володіють. Так, наприклад, Кант, звівши мораль до повинності (взявши одну її сторону), сильно збіднив і спотворив її дійсний зміст. Раціоналізм, таким чином, провокує односторонні підходи до дійсності. Цією однобічності не уникнув навіть Гегель, який надав абсолютне значення логічним поняттям.
І.В. Киреевский критикує західну філософію не за те, що вона високо ставить людський розум і розумність взагалі, а за те, що в ній розум виявився відірваним (абстрактним) від своєї духовної основи і перетворився на функцію не цілісний, а односторонньо орієнтованою, розрізненої особистості. В результаті цього стався відрив думки від реальності, вироблене знання перестало бути живим і дієвим. Філософія, заснована на раціональному методі, методі витончених інтелектуальних побудов, в кінцевому рахунку виявляє свою практичну безпорадність, перетворюючись лише в гру розуму кабінетного вченого. Вона є ідеалізм.
Раціоналізм західноєвропейської філософії многомерен. Насамперед він проявився як віра в безмежні можливості людського розуму в пізнанні. Критична гносеологія Канта була винятком із загального оптимістичного умонастрою, яке панувало в теорії пізнання того часу. Однак пізнавальні можливості розуму завжди обмежені історичними умовами існування людини і людства. Більш того, в пізнанні задіяний не тільки розум (інтелект), але й інші пізнавальні здібності людини, без яких неможливе отримання максимально повного знання. По-друге, раціоналізм, підкріплений ідеалами Просвітництва, грунтується на вірі в розумність людини, в його здатність, спираючись на наукові знання, доцільно і гармонійно влаштувати своє життя в суспільстві та історії. Однак ці сподівання були сильно похитнулися наслідками Великої французької революції 1789 року, гасло якої «Свобода, рівність, братерство» виявився утопічним. Буржуазні відносини, що стали пануючими до середини XIX століття в Європі, породили масу протиріч у суспільстві. Ні про яку гармонії не могло бути й мови. Поведінка людей, багато громадських та історичні процеси неможливо було зрозуміти і пояснити, виходячи з тези про розумність людини і ходу історії. Філософи (А. Шопенгауер, Е. фон Гартман та ін.) Відкривають дію несвідомих і ірраціональних сил в житті людини і суспільства.
Вихідною фатальний причиною, що обумовило кризу класичної філософії в Європі, стала втрата Заходом духовної цілісності, що відбулася внаслідок вкорінення в мисленні філософів і вчених картезіанської (декартівської) методології, яка провела непрохідну межу між теоретичною філософією і позитивною наукою. Перша стала вивчати чисте мислення, друга – матеріальну сторону світобудови.
Головний докір критиків класичної філософії полягав у констатації її практичної безплідності і відірваності від життя. К. Маркс і Ф. Ніцше спробували вилікувати філософію від цих хвороб.

Посилання на основну публікацію