Космоцентризм античної філософії

Космоцентризм – це перший етап розвитку античної філософії, який часто називають досократівським, і спочатку він зберігав риси міфології. Разом з тим і піфагорійці, і представники мілетської і елейської шкіл виступають як філософи, оскільки прагнуть пізнати Космос, зовнішній світ, побудувати моноелементну модель буття.

І Піфагор, і Фалес, і Геракліт, і Анаксагор роблять значний крок від міфології до філософії, оскільки вони намагаються пояснити світ з єдиного початку:

  • води;
  • повітря;
  • числа;
  • вогню і т. д.

Разом з тим у них є спільне з міфологічною традицією, оскільки всі вони з різними застереженнями не тільки визнають сущє за прояв безмежно – стихійної першооснови, а й вважають його живим, істотою, що розвивається. Крім того, вони частіше за все не доводять свої твердження, а виголошують, як це робить, наприклад, Геракліт.

Разом з тим це принципово важливий етап становлення філософії як сфери раціонального осягнення вихідних підстав Космосу, прагнення проникнути через видиме в невидиме, початок розрізнення явища і сутності, буття і небуття. Тим самим відбувається становлення філософської категоріальної системи.

Слід відзначити значення перших космоцентричних філософських концепцій, оскільки найскладніше – початок чогось фундаментального.

Початок європейської філософії, біля витоків якої стояли греки, – революція в інтелектуально – світоглядній культурі, зробила вплив на весь подальший розвиток історії.

Саме вони першими намацали фундаментальну проблему, поставили питання про першооснову, стали розрізняти чуттєву і розумову реальності.

Філософія Стародавньої Греції, з’явившись як прагнення зрозуміти таємничий Космос, поставила питання про граничні підстави природного світу, його структури, сутності, ставши тим самим школою філософствування для майбутньої думки.

Космоцентризм цікавий не тільки своїми інтелектуальними результатами, але і специфікою постановки питань, які носили принципово світоглядний, філософський характер і тим самим на століття визначили подальший розвиток грецької, а потім європейської та світової філософської культури.

Греки відкрили природу як об’єкт філософії, вперше залишивши питання про її першооснову.

Тут важливим виявився не стільки характер самих прийнятих першопочатків – води, повітря, вогню, скільки форма постановки питань. Після відкриття природи легше було поставити питання про людину, потім про Бога.

Тому антропологічний поворот у філософії Сократа був підготовлений космоцентризмом, так само як і антропоцентризм Сократа підготував появу систематичних філософських концепцій Платона і Аристотеля.

Посилання на основну публікацію