1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Філософія
  3. Громадський характер пізнання

Громадський характер пізнання

Емпірично доведеним є факт неможливості виникнення свідомості у людини поза суспільством. Красива історія Р. Кіплінга про Мауглі є не більше ніж казка. Насправді ж доля людських дитинчат, які волею долі опинилися поза суспільством і «виховувалися» тваринами, жахлива. Ніякого свідомості і мови в них так і не виникало. Вони пересувалися на четвереньках, жили в ритмі «прихистили» їх звірів, т. Е. Їх життя і поведінку були суто тваринами. Одним з найбільш красномовних прикладів, які свідчать про суспільну природу свідомості і пізнання, є досвід роботи Сергієво-Посадський школи-інтернату для сліпо-глухих дітей. Зусиллями філософа Е.В. Ільєнкова і педагогів А.І. Мещерякова та І.А. Соколянського в 60-70 роки минулого століття тут була розроблена методика спільно-розділеної діяльності, завдяки якій діти, сліпі і глухі з народження або з дитинства, навчалися мислити, говорити і діяти. Деякі з випускників цієї школи домоглися видатних успіхів: закінчили психологічний факультет МГУ ім. М.В Ломоносова, мають вчені ступені, володіють іноземними мовами, пишуть вірші і т. Д. А тим часом вони так і залишилися незрячими і нечуючими людьми. Суть згаданої методики полягає в тому, що діти, керовані батьками або вихователями, навчалися маніпулювати з речами, спочатку дуже простими і буденними: кухлем, ложкою і т. П. Багаторазово повторені з педагогом прості операції не тільки закріплювали відповідний навик діяльності, а й допомагали засвоювати призначення (сенс) тих чи інших предметів, а на цій основі у дітей розробляли мова. Далі поступово коло діяльності у сліпо-глухих дітей все більш і більш розширювався, внаслідок чого зростав обсяг їх ерудиції, розвивалися й удосконалювалися мислення і мова. У кінцевому рахунку, вони набували здатність до самостійного і творчого мислення. До цього слід додати, що не тільки і не стільки діяльність під керівництвом педагогів і батьків тут зіграли вирішальну роль, а справжня любов вихователів до одноруким дитині, їх титанічне терпіння і копіткий невпинна праця.
Отже, підіб’ємо деякі попередні підсумки у зв’язку з нашими міркуваннями про те, як людина пізнає.
Необхідними умовами пізнання є наявність психіки і свідомості (або душі). Важливе значення мають діяльність кори головного мозку і нейрофізіологічні процеси в організмі людини, які знаходяться в складній динамічній взаємодії з психікою і свідомістю. Свідомість і пізнання – атрибути людини як соціальної істоти. Поза суспільства, причому конкретного суспільства зі своїм культурним своєрідністю і своєю мовою, немає людини як розумної істоти, здатної пізнавати світ. Тим не менш, констатуємо, що пізнає не мозок, що не психіка, не свідомість і навіть не душа, а людина – цілісне і цілісне духовно-душевно-тілесна істота.

ПОДІЛИТИСЯ: