Філософські аспекти норми і здоров’я

Норма і здоров’я крім свого об’єктивного, матеріального утримання мають ще оціночно-гносеологічний і норматівноустановочний компоненти. Ставлення до останнього компоненту породжує складне розуміння взаємодії суб’єктивного і об’єктивного, ідеального і матеріального в понятті норма і здоров’я. Норма у живих істот розглядається як результат еволюціоннофілогенетіческого розвитку, особлива форма пристосування їх організму до умов середовища. У силу цього відзначаються деякі особливості в прояві норми у різних видів великого філогенетичного ряду живих істот. Вони обумовлені специфікою взаємини з навколишнім середовищем. Якщо норма – це кількісна складова окремих складових частин, елементів, то здоров’я – це системно-особистісне якісний стан організму і особистості.

Вважається, що кожен людський індивід народжується на світ з якимось запасом життєвої енергії, яким і визначається його життєвий шлях і соціокультурна роль у суспільстві. Життєва енергія як поняття вперше з’явилося в Аристотеля – ентелехія. Вона, відповідно до Аристотеля, є душею людського організму. У сучасній натурфілософії ентелехией називають якусь «дієву міць, що не сліпа, як фізичні природні сили, а наповнена змістом і волею, як людська властивість». На думку медиків, тільки розумний спосіб життя дозволяє ефективно «витрачати» цю життєву енергію, задану природою. Марнувати життя, спалюючи її з ранніх років, настільки ж нерозважливо, як і «іржавіти» від бездіяльності. У багатьох випадках успіх у житті людини залежить від поміркованості та рівноваги його почуттів і розуму.

Людський організм перебудовує свою нормальну життєдіяльність в максимально закритому режимі. І вся ця перебудова, що відбувається на основі видової аварійно-адаптивної програми для даного індивіда, по суті, необхідне залучення його в об’єктивний процес еволюційно-видового виживання. Особистість же має внутрішню інтелектуальну і психоемоційну установку на збереження і зміцнення свого здоров’я. У силу цього одні люди прагнуть уникати труднощів, високого ризику, напруженого пошуку засобів життя, тим самим як би попереджаючи захворювання. Інші люди сприймають своє здоров’я як необхідний засіб досягнення вищих соціально-культурних цілей у житті. Людям з установкою на творчу активність властиві шалений творчий пошук сенсу життя, прагнення до досягнення поставлених цілей і завдань.

Звичайно, здоров’я характеризується біологічним потенціалом (спадковими можливостями), фізіологічними можливостями, нормальним психічним станом та соціокультурними можливостями реалізації людиною всіх задатків (генетично детермінованих). Сьогодні виділяють різні типи здоров’я (залежно від того, хто є його носієм – людський індивід, група людей, населення): «індивідуальне здоров’я», «здоров’я групи», «здоров’я населення». Відповідно до типу здоров’я вироблені показники, за допомогою яких дається кількісна та якісна характеристика. В даний час виробляється «метрия здоров’я», тобто кількісно-якісний вимір здоров’я. Називаються такі рівні, як: просте виживання, нормальне здоров’я, відмінне здоров’я.

Перехід з нормального стану (тобто фізіологічного) в патологічне, як правило, не є разовим, одноактним, миттєвим, загальним. Він буває розтягнутим у часі, а початковий стан виникає патологічного процесу може слабо відрізнятися від фізіологічного. Але в міру розвитку хворобливого стану це розходження посилюється, досягаючи на певному, частіше кінцевому етапі яскраво вираженого якісного відмінності і специфічного своєрідності. Заперечення якісних відмінностей між фізіологічним і патологічним процесами спостерігається тоді, коли перехід від першого до другого відбувається не в результаті якогось додавання або убування матеріально-енергетичних та інформаційних компонентів системи, а завдяки заміні компонентів однієї природи компонентами іншої природи або в результаті зміни структури при колишньому складі компонентів.

Для розуміння взаємини фізіологічного і патологічного процесів велике значення має критичний, конструктивний аналіз відкриттів видатних вчених-медиків. Так, французький біолог і лікар К. Бернар (1813-1878) вважав, що фізіологічні закони проявляються у хворому організмі в прихованій, зміненій формі. А Р. Вірхов (1821-1902) – німецький ученийпатолог, розглядав патологічне і хвороба як якусь «фізіологію з перешкодами». На його думку, фізіологічні процеси при хворобі відрізняються від нормальних тим, що виникають вони не в тому місці і не в той час. Визначаючи хворобу як результат порушення взаємини організму і середовища, що веде до порушення функціонально-структурної гармонії всередині організму, медики звертають увагу на особливості здоров’я і хвороби і залишають в забутті питання про генетичний зв’язок і навіть відносному схожості цих станів життя.

Нерідко виражається незгоду з думкою К. Бернара, який стверджував, що немає необхідності шукати особливі закони для патології і фізіології, але фізіологія може дати ключ до розуміння процесів, що відбуваються в здоровому і хворому організмі. За Бернару, фізіологічне проявляється у хворому організмі в дещо зміненій формі. Для обгрунтування подібності фізіологічного і патологічного він використовував аналогію: закони механіки проявляються однаково в новому і старому напівзруйнованому будинку. Але, поряд з недооцінкою якісного своєрідності хвороби в порівнянні зі здоров’ям, він висловив глибоку діалектичну думку про наявність генетичного зв’язку і деякого біологічного подібності між здоров’ям і хворобою. Навіть хворий організм взаємодіє із середовищем. Ця взаємодія неможливо без використання його фізіологічних, біохімічних і фізико-хімічних та інших механізмів.

Природне пристосування організму до середовища (адекватне в стані здоров’я і вельми неадекватне при хворобі) неможливе без використання фізіологічних і біологічних законів. Крім того, патологічний процес характеризується не тільки порушенням нормальної життєдіяльності організму, але і якоїсь боротьбою за її відновлення. Усі захисні, компенсаторні процеси під час хвороби відбуваються на основі фізіологічних, общебиологических закономірностей. Ще І.І. Мечников (1845-1916) вважав, що патологічні та фізіологічні процеси протікають, як правило, на основі біологічних законів глобальної еволюції, згідно з якими природний відбір виробляє і закріплює пристосувальні захисні функції організму. Заслугою Мечникова стало обґрунтування зв’язку і наступності між ними.

І.П. Павлов (1849-1936) справедливо зауважив, що при хвороби можуть мати місце і своєрідні поєднання фізіологічних і патологічних функцій. Патологічний, на його думку, – це кілька змінене фізіологічне. У ряді життєвих процесів, що є складовими частинами хвороби людини, знаходять своєрідний прототип фізіологічного (запалення, регенерація і т.д. і т.п.). У стані здоров’я і хвороби, фізіологічному і патологічному процесах як двох формах існування життя мають місце і загальні закономірності розвитку живої речовини взагалі: обмін речовин, умовно і безумовно рефлекторні зв’язки, адаптаційні реакції. Однією з посилок, що ведуть до стирання якісних відмінностей між фізіологічним і патологічним, стає діалектика аналітичного і синтетичного підходу до вивчення людини.

При аналізі специфіки здоров’я людини в зазначеному відношенні слід чітко розмежовувати здоров’я людського індивіда як особистості і здоров’я популяції. Здоров’я індивіда – це динамічний процес збереження і розвитку його біологічних, фізіологічних, психологічних, соціально-культурних функцій, соціально-трудовій та творчо-творчої активності індивіда при максимальній тривалості його життєвого циклу. Здоров’я популяції на відміну від цього являє собою процес довготривалого природно-соціального, історико-соціального та культурно-соціального розвитку життєздатності та працездатності конкретного людського співтовариства в ряду поколінь. Це розвиток передбачає вдосконалення психофізіологічних, соціокультурних і творчих потенцій більшості людей. Здоров’я популяції і індивіда є необхідною передумовою інтелектуального здоров’я людини.

Торкаючись філософсько-методологічних аспектів вчення про норму і здоров’я, не можна не відзначити ще й те, що і в наші дні ще нерідко ототожнюють ці близькі, споріднені, але далеко не збігаються стану в життєдіяльності людини. Ототожнювати поняття «норма» і «здоров’я» – значить, в кінцевому рахунку ототожнювати частина і ціле, або елемент і систему, місцеве і загальне, локальне і генералізоване. Норма відображає тільки стан тієї чи іншої клітини, тканини, органу і т.п. А ось поняття «здоров’я» відображає стан організму людини як особистості в цілому. Норм, звичайно, багато. Вони бувають фізіологічними і морфологічними, психічними і соматичними, молекулярно-біологічними та системними і т.д. Здоров’я ж завжди у людини одне. Воно цілісно, ​​системно, особистісно, ​​унікально і індивідуально.

Отже, здоров’я людини – це об’єктивний стан і в той же час суб’єктивне переживання, що свідчать про фізичному, розумовому і соціальне благополуччя людей (за формулюванням Всесвітньої організації охорони здоров’я). Здоров’я відкриває людині шлях до досягнення свободи, до творчої та творчої життєдіяльності. В оцінці здоров’я довгий час мали місце елементи спрощеного соціологізаторства. Зокрема, людина як об’єкт медицини в основному представлявся як біосоціальний індивід, що потребує збереженні у нього фізичного і психічного здоров’я. Тому у визначенні норми і здоров’я людини ведучим був критерій оцінки його трудової та громадської активності: хвороба веде до зниження такої активності, а здоров’я, навпаки, – стимулює її.

Посилання на основну публікацію