Філософські аспекти дискусії «західників» і «слов’янофілів»

Першими представниками «органічної російської філософії» були західники і слов’янофіли.
До західникам відносяться: П.Л. Чаадаєв, А.Л. Герцен, Т.М. Грановський, Н.Г. Чернишевський, В.П. Боткін та ін.

Основна ідея західників полягає у визнанні європейської культури останнім словом світової цивілізації, необхідність повного культурного возз’єднання із Заходом, використання досвіду його розвитку для процвітання Росії.

Особливе місце в російській філософії XIX в. взагалі, а в західництві зокрема займає П.Я. Чаадаєв, мислитель, який зробив перший крок у самостійному філософській творчості в Росії XIX століття, що поклав початок ідеям західників. Своє філософське світорозуміння він викладає в «філософського листах» і в роботі «Апологія божевільного».
По-своєму розумів Чаадаєв і питання про зближення Росії і Заходу. Він бачив у цьому зближенні не механічне запозичення західноєвропейського досвіду, а об’єднання на загальній християнській основі, що вимагає реформації, поновлення православ’я. Це оновлення Чаадаєв бачив не в підпорядкуванні православ’я католицизму, а саме в оновленні, звільнення від застиглих догм і доданні релігійної вірі життєвості і активності, щоб вона могла сприяти оновленню усіх боків і форм життя. Ця ідея Чаадаєва пізніше була глибоко розроблена найвизначнішим представником слов’янофільства А. Хомякова.
Другий напрямок у російській філософії першої половини XIX в. – Слов’янофільство. Про прихильниках цього напрямку склалася стійка думка як про представників ліберального дворянства, котрі виголошують особливе історичне призначення Росії, особливі шляхи розвитку її культури та духовного життя. Таке одностороннє тлумачення слов’янофільства нерідко призводило до того, що цей напрямок трактувалося як реакційний або, в кращому випадку, як консервативне, відстале. Подібна оцінка далека від істини. Слов’янофіли дійсно протиставляли Схід Заходу, залиша- 46 Ясь у своїх філософських, релігійних історико – філософських поглядах на російському грунті. Але протиставлення Заходу проявлялося у них не в огульному запереченні його досягнень, не в замшіла націоналізмі. Навпаки, слов’янофіли визнавали і високо цінували гідності західноєвропейської культури, філософії, духовного життя в цілому. Вони творчо сприйняли філософію Шеллінга, Гегеля, прагнули використовувати їх ідеї.

Слов’янофіли заперечували і не сприймали негативні боку західної цивілізації: соціальні антагонізми, крайній індивідуалізм і меркантильність, зайву раціональність і т.п. Істинне протистояння слов’янофільства Заходу полягало в різному підході до розуміння основ, «почав» російської та західноєвропейської життя. Слов’янофіли виходили з переконання, що російський народ повинен володіти самобутніми духовними цінностями, а не сприймати огульно і пасивно духовну продукцію Заходу. І це думка зберігає свою актуальність і понині.
У розвитку слов’янофільства особливу роль зіграли І.В. Киреевский, А.С. Хомяков, К.С. і І.С. Аксакова, Ю.Ф. Самарін. Різноманіття їх поглядів об’єднує спільна позиція: визнання основоположного значення православ’я, розгляд віри як джерела істинних знань. В основі філософського світогляду слов’янофільства лежить церковна свідомість, з’ясування сутності церкви. Найбільш повно ця основа розкрита Л.С. Хомякова. Церква для нього не є системою або організацією, установою. Він сприймає Церква як живий, духовний організм, що втілює в собі істину і любов, як духовну єдність людей, що знаходять в ній більш досконалу, вдячну життя, ніж поза нею. Основним принципом Церкви є органічне, природне, а не примусове єднання людей на загальній духовній основі: безкорисливої любові до Христа.

Отже, західництво і слов’янофільство – дві протилежні, але і разом з тим взаємозалежні тенденції у розвитку російської філософської думки, наочно показали самобутність і великий творчий потенціал російської філософії XIX в.

Посилання на основну публікацію