Філософська система Гегеля

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1760 – 1831) увійшов в історію філософії як основоположник діалектичної логіки і автор величної філософської системи.
Відмінною особливістю і відправним пунктом гегелівської філософії є ​​ідея тотожності онтології, логіки, теорії пізнання і діалектики.
«Буття є мислення» – таке основне твердження німецького філософа, згідно з яким все існуюче (буття) не тільки мислимо, але і є продукт ідеальною субстанції (ідеї), сутність якої складає саме мислення. Гегель мислить як об’єктивний ідеаліст, матеріальний світ в цілому і його окремі елементи, вся людська історія і культура є втілення якоїсь абсолютної ідеї, логічно і генетично первинною по відношенню до них. Ця абсолютна ідея суть думка і мислення в чистому вигляді. Закони мислення вивчаються логікою, а оскільки все в світі, похідному від абсолютної ідеї, підпорядковане законам логіки, то і виходить, що онтологія і логіка тотожні: закони логіки (мислення) і закони матеріального світу – одні й ті ж закони.
Під логікою Гегель розуміти не формальну логіку Аристотеля, яка забороняє мислити суперечливо, а діалектичну логіку (діалектику), яка розглядає всі розумові та матеріальні процеси в розвитку через протиріччя. Саме мислення (абсолютна ідея, людська свідомість) і матеріальний світ розвиваються за законами діалектики (діалектичної логіки). Таким чином, за Гегелем, онтологія, логіка і діалектика складають одне ціле.
Центральна проблема гносеології – проблема істини. Гегель розумів істину як відповідність об’єкта своєму поняттю, а найвищою формою істини (справжнього знання) вважав її теоретичну систему. Теоретична система будь-якого об’єкта, будь то світ у цілому або якоїсь його фрагмент, будується за законами діалектики, т. Е. Пізнання також здійснюється за законами діалектичної логіки. Таким чином, немає відмінностей між законами матеріального світу, мислення і пізнання: онтологія, логіка, діалектика і гносеологія у філософії Гегеля тотожні один одному, т. Е. Становлять одне нерозчленованим ціле. Однак ключовим поняттям в цьому цілісному знанні є діалектика, яка виступає як універсальний (загальний) метод мислення і пізнання.
Суть діалектичного методу зводиться до того, щоб всі досліджувався з погляду виникнення, становлення, розвитку та переходу з одного якісного стану в інший через єдність і боротьбу протилежностей. Процес розвитку – розумний процес, оскільки здійснюється за законами логіки. Діалектичний метод – не самоціль, а спосіб побудови філософської системи, в якій Гегель намірився охопити всю сукупність знань, представити єдине, цілісне світогляд, що охоплює мислення, природу, історію та культуру.
У найбільш повному вигляді система гегелівської філософії представлена ​​в його роботі «Енциклопедія філософських наук».
Філософська система Гегеля починається з «Науки логіки», в якій розглядається чисто логічний процес розвитку абсолютної ідеї. У перекладі нормальною людською мовою це означає, що спочатку розвиток постає як розгортання логічних понять, сходження від гранично загальних і бідних за змістом понять до понять, більш конкретним і більш багатим смисловим змістом. Логіка розвитку понять – об’єктивний і безособовий процес, рушійною силою якого є протиріччя між поняттями. Будь-яке поняття тотожне самому собі і в той же час з логічною неминучістю передбачає в собі своє власне заперечення або свою власну протилежність. Життя, наприклад, не є смерть, але з неминучістю до неї приходить. Підкреслимо, ще раз, що тут ми маємо справу з логікою розвитку, а не з аристотелевской формальною логікою.
Логіка Гегеля ділиться так:
1. Вчення про буття.
• Якість (внутрішня визначеність речі, тотожна її буттю).
• Кількість (визначеність речі, байдужа в певних межах до її буттю).
• Міра (межа, в якому кількісні зміни не призводять до зміни якості, т. Е. Буття речі).
2. Вчення про сутність.
• Сутність.
• Явище.
• Дійсність.
3. Вчення про поняття
• Суб’єктивне поняття.
• Об’єкт.
• Ідея.
Після того, як процес розгортання логічних понять, який у Гегеля здійснено з незвичайною переконливістю і достовірністю, абсолютна ідея продовжує свій розвиток не в області чистої думки, а в природі і суспільстві, які є різні сфери її інобуття. Науку логіки змінює філософія природи, яка структурується таким чином:
1. Механіка.
• Простір і час.
• Матерія і рух.
• Абсолютна механіка.
2. Фізика.
• Фізика загальної індивідуальності.
• Фізика особливою індивідуальності.
• Фізика тотальної індивідуальності.
3. Органічна фізика.
Геологічна природа.
• Рослинна природа
• Тваринний організм.
Філософія природи органічно переходить в соціальну філософію, в гегелівській термінології – у філософію духу:
1. Суб’єктивний дух.
• Антропологія.
• Феноменологія духу.
• Психологія.
2. Об’єктивний дух.
• Право – власність,
– Договір,
– Неправо.
• Моральність – умисел,
– Намір і благо,
– Добро і зло.
• Моральність – сім’я,
– Громадянське суспільство,
– Держава.
3. Абсолютний дух.
• Мистецтво.
• Релігія одкровення.
• Філософія.
У сфері абсолютного духу, точніше, у філософії, причому в філософії самого Гегеля, абсолютна ідея закінчує свій розвиток і одночасно завершує своє самопізнання.
Отже, філософія Гегеля дійсно являє собою систему логічно зв’язкових один з одним понять, за допомогою яких німецький мислитель відтворює цілісне і універсальне знання, що охоплює різні сфери буття і мислення в їх загальному розвитку.
Характерними рисами гегелівської філософії є:
1. Раціоналізм (у вузькому і широкому значенні цього поняття). По-перше, Гегель
– Противник сенсуалізму і емпіризму, бо для нього мислення в поняттях становить основу і рушійну силу пізнання. По-друге, він на відміну від Канта вірив у безмежні можливості мислячого розуму.
2. Спекулятивність. Гегель прагнув до абсолютного знання. Його філософська система являє собою спробу осягнути всі знання. Мислитель намагався пояснити все. Таке завдання не по силам не тільки одній людині, а й людству в цілому. Німецький мислитель змушений був ставити перед собою такі грандіозні завдання тому, що більшість сучасних йому наук, накопичивши великий емпіричний матеріал, ще не створили своїх теорій. У його філософської теорії були геніально пояснені багато явищ природного, соціально-історичного і культурного буття, але в той же час в ній виявилися помилкові, неадекватні, невідповідні дійсності (звідси спекулятивні) положення і висновки. Після Гегеля потреба у філософських спекуляціях відпала: наука стала міцно вставати на свій власний теоретичний фундамент.
3 Ідеалізм. Вчення Гегеля характеризується як об’єктивний ідеалізм, суть якого виражається в тому, що логічно первинної в його філософській системі є Абсолютна Ідея (сфера чистого мислення), з якої виникає за законами діалектичної логіки природа і історія людства.
4 Глибока діалектика і схематизм мислення. Гегель створив найглибше і розгорнуте вчення про розвиток, як загальний закон світобудови. У той же час німецький мислитель розвиток підганяє під певну схему: він мислить тріадами, так як все у нього ділиться на три, тези протистоїть антитеза, а потім обидва вони примиряються в синтезі. Однак не всі насправді існує і розвивається за принципом тріади. Наприклад, Гегель ділить всесвітню історію на три стадії: східний світ, античний світ, німецький світ. З поля його зору абсолютно випали Росія і США, які зіграли величезну роль у XX столітті. Таким чином, Гегель в ряді моментів своєї філософської теорії спотворює істину, підкоряючись обраної ним логічної схемою.
За зазначеними вище недоліками гегелівської філософії ховаються більш глибокі суперечності і вади, притаманні всій німецької класичної філософії, а також західної думки взагалі. Вони то і визначили криза класичної західної філософії, що веде початок від Бекона і Декарта.

Посилання на основну публікацію