Філософія як наука і як світогляд

Філософія як різновид наукового знання покликана розуміти закони світу і його пізнання людиною, приховане від інших, нефілософскіх наук (Б. Спіноза).
У своїх витоків філософія генетично пов’язана з наукою, формується на основі суперечностей між міфологічним світоглядом і зародковими науковими уявленнями, що вимагали пояснювати причинно-наслідкові зв’язки природних явищ не за допомогою нових міфів, а на основі знання, що розкриває суть буття. Ця специфіка осмислення світу дозволила філософії включити в свій зміст майже все наявне наукове знання (звідси такі її назви як «пранаука», «протознанія»). Тому в XVII-XVIII ст. і навіть на початку XIX ст. філософією називали і такі розділи наукового знання, як теоретична механіка, біологія та ін.
Цей період у становленні філософського знання, об’єднуючий знання про природу, в тому числі наявні до цього часу наукові знання, називають натурфілософським. «Уся філософія подібна як би дереву, корені якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілки, що виходять з цього стовбура – всі інші науки, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки й етики» (Р. Декарт).
Але, починаючи з середини XV ст., Наука починає формуватися вже як самостійна галузь знання, як вид соціальної діяльності. Самостійний статус набувають природничі науки (механіка, астрономія, математика та ін.). Пізніше це відбувається і з гуманітарними та суспільствознавчими науками. Приватні науки виділилися з філософського знання. У зв’язку з цим В. Віндельбанд порівняв філософію з королем Ліром, роздав своїм дітям все своє майно і викинутим слідом за тим «як жебрак на вулицю».
На підставі цього навіть ряд сучасних авторів не бачать у філософії свого предмета. В крайньому випадку, вважається, що філософія аналізує мову або наукову методологію (наприклад, логічний позитивізм, лінгвістична філософія). До такого висновку призводить уявлення про те, що в предмет філософії включаються знання всіх інших наук в їх повному обсязі – всі знання про буття. Але це було обумовлено нерозвиненістю як приватних наук, так і самої філософії, в умовах невизначеності їх концептуального статусу. Проте ще Аристотель відзначав подвійність філософії як протознанія і як науки про загальне.
І. Кант, І. Г. Фіхте, Г. В. Ф. Гегель та ін. Трактували філософію як вчення про загальне, про граничні основи буття. У той же час існують критерії наукового пізнання, на основі яких філософія може бути віднесена до наукового знання, такі, як об’єктивність (вивчення об’єктів дійсності, взятих у власній логіці розвитку), раціональність (обгрунтованість, доказовість тверджень з опорою на розум, на логічні основи мислення), есенціалістськими спрямованість (головні цілі науки – розкриття законів і закономірностей буття, виявлення причинно-наслідкових залежностей між явищами і процесами), особлива системність знання (наука націлена на створення теорії як розвинутої форми наукового знання). Також до критеріїв наукового пізнання може бути віднесена проверяемость висунутих тверджень.
Приклавши ці критерії до філософського знання, ми побачимо, що воно дійсно набуває статусу наукового. По суті, філософія виражається в об’єктивному аналізі світу в його власній логіці і фактологічного існування. Так, дане знання може фігурувати в онтології (вчення про буття), в гносеології (вчення про пізнання), в методології наукового пізнання і т. П.
За своїм концептуального статусу філософія вивчає не тільки способи існування світу, але і його значення для людини; філософія обговорює питання сенсу життя і смерті, людської свободи, відповідальності і т. д. Таким чином, предмет філософії дозволяє їй вийти за рамки наукового знання, перетворюючи її в тип світогляду.
Виникнувши як концептуально-теоретичний рівень світогляду, філософія не скасувала інших його різновидів. Існування цих поглядів забезпечує життя самої філософії, оскільки соціально-культурне середовище не тільки формує людину, а й створює проблемні ситуації, виклики філософського знання. Гегель писав, що реальна соціокультурна потреба людини визначити своє місце у світі, сформувати деяку смислову систему, де центральною ланкою є уявлення про сенс життя, дає підставу філософії як світогляду.
До філософських проблем відносяться вічні життєві проблеми, пов’язані з осмисленням існування і діяльності людини. Специфіка філософії така, що всі її відповіді в чому носять ситуативний характер, оскільки завдання філософії як світогляду полягає в постійному узгодженні емпіричного існування і понад емпіричної природи людського буття.
У той же час філософія – це і вид творчості, на чолі якого стоїть особистість, розум і талант самого мислителя.
На відміну від інших типів світогляду філософія характеризується теоретично обгрунтованим характером. До того ж, філософія є загальним світоглядом, що охоплює природу, суспільство і людину. У той же час можна виділити різні типи філософських світоглядів і, отже, типи відносин між їх науковими та позанауковими елементами.
Світоглядна сутність філософії проявляється на індивідуально-особистісному, соціально-груповому і родовому рівнях.
Філософію можна зводити тільки до системно-раціонального освоєння світу – кожне філософське вчення включає і певний емоційний імпульс. У категоріальних формах філософії світоглядні ідеї знаходять не тільки логічне й адекватне образний вислів, але також і емоційне. Цим пояснюється спорідненість філософії з мистецтвом та іншими художніми формами осягнення буття. Філософські системи, будучи пов’язаними з ім’ям свого творця, особистісно персоніфіковані.
Філософія впливає на художню творчість, а мистецтво розвиває естетичну функцію філософського творчості. Осмислюючи питання духовного і душевного почав людини і суспільства, філософія приєднується до гуманітарного пізнання, яке характеризується специфічними пізнавальними прийомами, діалогічністю суб’єкта та об’єкта.
Оскільки філософія є світоглядом, її функціонування можливе тільки на рівні філософського виду знання, але ніяк не на буденному. Це породжує проблему співвідношення філософського і буденного видів знання. Незважаючи на те, що в процесі становлення філософського світогляду неодноразово зустрічалися спроби протиставити її буденного знання з використанням незрозумілого мови, протиставлення «думка – знання», способу життя, абсолютно очевидно, що вони нероздільні.
Таким чином, філософія об’єднує властивості наукового та позанаукового видів знання, а її предмет многомерен. Розуміння філософії як науки про загальні закони природи, суспільного мислення має бути об’єднано з розумінням її і як світогляду, що включає в себе всі наукові знання і характеризується систематизування і рационализирования. Отже, філософія це не тільки наука, але і ставлення до істини на чуттєвому, емоційному рівні.
Говорячи про місце філософії в культурі, слід зазначити, що перша є найважливішою складовою другої, про що свідчить показана раніше її зв’язок з художніми формами осмислення буття. Філософія дозволяє максимально повно осмислити культуру, інтерпретувати нагальні проблеми людства. Філософія тісно пов’язана з різними науками, мистецтвами та іншими практичними діями людей. Вона доповнює і завершує будь спеціальну освіту, допомагає концептуально обгрунтувати і висловити ідеї різних наукових досліджень.
Предмет філософії набагато ширше тематики, пов’язаної з вирішенням основного питання філософії, що можна виявити в структурі філософського знання.

Посилання на основну публікацію