✅Філософія Платона і Аристотеля

Філософія Аристотеля випливає з філософії Платона, так само як остання витікала з вчення Сократа. Правда, Аристотель досліджує вчення всіх попередніх філософів, як і Платон; він критикує їх усіх; але у своїх поглядах на передували вченню, що сходиться з Платоном.

У деяких відносинах його система є досконалий платонізм, в інших вона істотно протилежна цим вченням.

Платон і Арістотель – обидва філософи умоглядні, що виходять з основних почав Сократа: обидва вони, попри значні відмінності, по суті, мають один і той же погляд на саму природу знання: в їхніх очах знання має свій початок в розумі, в поняттях, а не в відчуттях.

Істинне знання є логічне знання, яке досягається за допомогою дослідження понять, їх утворення і поєднання. Поняттями, ідеями осягається дійсне в речах, їх незмінна сутність, їх кінцева основа, загальне і необхідне в них. І ця сутність речей, те, що в них істинно і дійсно, полягає в загальних засадах, в родових формах або видах, які складають зміст наших понять.

Таким чином, ми знаходимо тут принципову згоду. Філософія Аристотеля точно так само, як філософія Сократа і Платона, є наукою поняття. Все одиничне, приватне зводиться індуктивним шляхом до загальних понять.

Але разом з тим, особливості філософії Арістотеля пояснюються її протилежністю платонізму. Платон шукав пізнання, істини, краси в надчуттєвому світі, Аристотель – у вивченні світу дійсного. Платон протиставляє ідеї світу явищ, речей – помилковому, примарного, роздробленого відображення істини.

Аристотель, навпаки, визнає дійсність світу явищ. Платон – філософ ідеалу, Аристотель – реаліст, філософ дійсності. Але він реаліст не тому, щоб він заперечував ідеал, а тому, що він не протиставляє поняття – дійсності, ідеї – речам: ідеї не протиставляються світу, але здійснюються в ньому, наповнюють його.

«Сутність речей не може бути усунутий від того, чого вона є сутність», – говорить Аристотель.

Вся його полеміка проти філософії Платона ґрунтується на тому, що ідеї, що знаходяться в «розумному місці» за межами дійсності, не пояснюють речей, що не наповнюють їх, але лише подвоюють, повторюють їх собою. Насправді, якщо вони – живі сили, то ними має визначатися всякий рух, розвиток, життя, все дійсне.

Для Аристотеля, як і для Платона, загальне передує приватному, визначає приватне (як всяка річ логічно визначається загальними ознаками і поняттями); але саме тому загальні форми, відповідні нашими поняттями, суть живі сили, що мають повну дійсність, а не абстрактний ідеал, який ніколи і жодним чином не може здійснитися в дійсності.

З цієї особливості основних поглядів Аристотеля пояснюються і методологічні відмінності його від Платона. У своєму реалізмі він ясніше розрізняє між теоретичним і практичним. Разом із тим, не вважаючи непрохідною прірвою між дійсністю і ідеалом, між явищем і поняттями, філософія Арістотеля не протиставлялася досвіду умогляду; примирення досвіду і умогляду, їх гармонійний синтез – ось верховний науковий принцип Аристотеля.

Тому діалектика понять втрачає для Аристотеля то верховне метафізичне значення, яке вона мала при Платоні: те, що підлягає дослідженню, поясненню, пізнанню, що збуджує в нас здивування, це – дійсність.

Тому філософія повинна пізнавати цю дійсність і зводити її до таких початків і принципам, які насправді відповідають їй. І Арістотель прагне до всебічному дослідженню даних досвіду, до вивчення явищ, перш ніж сходити до загальних засад.

У природознавстві він відкидає законність апріорних, діалектичних міркувань про природу: він вимагає природно-історичного вивчення.

Діалектика, або наука про поняття, перетворюється у Аристотеля в логіку. Вона не є метафізична наука про насуще, як у філософії Платона, а наука про форми мислення і пізнання. Разом з тим емпіричне (дослідне) знання набуває для Аристотеля самостійну ціну.

Філософія Аристотеля звичайно ділиться на теоретичну і практичну. Сам Аристотель визнавав ще одну частину – поетику, яка має предметом творчу, що виробляє дійсність.

Теоретична філософія, своєю чергою, ділиться на математику, фізику і метафізику, практична – на економіку, етику і політику. Ймовірно, цей поділ встановлено не самим Аристотелем, але було прийнято вже згодом в його філософській школі.

Посилання на основну публікацію