Філософія Гельвеція – коротко

Одним з найяскравіших виразом тієї філософської теорії, що людська мораль має своєю глибинною основою егоїзм, справедливо вважаються твори Клода Адріана Гельвеція (Helvetius, 1 715 – 1 771), з яких вже перше і найвідоміше – «Про розум» («De l’esprit» , Paris, 1758) – містить всі його найбільш суттєві думки. Гельвецій в свій філософії користується головним чином Локком, Мандевіль, а почасти також, в тому, що стосується сенсуалізму, Вольтером, але виявляє вже і сліди впливу Юма.

Гельвецій говорить, подібно Юму, що духовний зміст людини складається тільки з вражень та ідей, які суть копії вражень, і що тому внутрішній вигляд людини спочатку обумовлений лише випадковими враженнями, які сприймалися їм ззовні. У цьому природному стані людина знає тільки егоїзм, і його воля вичерпується одним лише прагненням до можливо більшій і частому почуттєвого задоволення. Останнє утворює, з філософії Гельвеція, основу всієї практичної життя; навіть у діяльності духовних сил воно виявляється вирішальним. Людина спочатку думає або, тільки коли справа йде про безпосередньо практичних цілях, або щоб розігнати нудьгу – отже, завжди з егоїзму і для задоволення своїх потреб. Але якщо така заповідь природи, то, говорить Гельвецій, як справжній натураліст, її слід безумовно шанувати. Моральність не може вимагати нічого іншого, ніж природа, і егоїзм є норма всякого поведінки. Тому з точки зору індивідуума не може бути ніякої мови про піднесену чесноти. Доброчесність є тільки позначенням відомого егоїстичного способу дії, що зустрічається при спілкуванні людей.

 

Суспільство називає доброчесними ті вчинки, які приносять користь загального. Тому ця чеснота, з дивовижною недальнозоркостью філософствує Гельвецій, ніколи не може перебувати в суперечності з егоїзмом. Бо блаженство спільного є лише сума блаженства окремих частин. Отже, доброчесність є особливий рід егоїзму, і саме той, який пов’язує зі зростанням блага окремих особистостей збільшення загального блага, або, принаймні, не гальмує його. Окрема особа, звичайно, не зацікавлена ​​в егоїзмі такого роду, але тим сильніше в ньому зацікавлене суспільство, і звідси для нього виникає завдання виробити подібний егоїзм. Засобом до цього у Гельвеція служить виховання. Воно існує для того, щоб виправляти егоїзм індивідуума для блага цілого, але воно, зрозуміло, може користуватися для цього знову-таки лише егоїстичними інтересами, сприяючи тим, які розвиваються в цьому напрямку.

Серед цих інтересів Гельвецій, як і Ламетрі, поміщає насамперед почуття честі, розвитку якого він тому надає найбільшу цінність. Він позначає їм те прагнення, яке дійсно грало найзначнішу роль у суспільному житті французів і яке вже Монтеск’є з тонкою спостережливістю охарактеризував як чеснота монархій.

Посилання на основну публікацію