Філософія Стародавньої Індії – коротко

А) Релігійно-філософська картина світу
Уявлення стародавніх індійців про світ складалися в рамках релігійної традиції, основними віхами якої слід визнати: 1) ведичний період, пов’язаний з формуванням збірок священних текстів Вед і Упанішад; 2) епічний період – час створення поем «Махабхарата» і «Рамаяна»; 3) класичний період – епоха становлення шести філософських шкіл, які визнавали авторитет Вед.
Світ, з точки зору давніх індійців, представляв собою породження сверхличностную божественного свідомості Брахмана – Атмана і в силу цього мав ілюзорну природу. Подібно до того як свідомість не має меж, породжена ним всесвіт нескінченна в часі і просторі. У ній існує нескінченна кількість світів, які виникають, існують певні періоди часу – кальпи, які руйнуються і виникають знову.
Будучи частиною універсального свідомості, свідомість людини не зникає зі смертю тіла, але переходить в інше тіло і таким чином може перероджуватися до нескінченності. Законом переродження – карму – схильні не тільки люди, а й боги. Останні можуть втілюватися в тварин і людей. Тому життя будь-якої істоти для індуса священна.
Нескінченна зміна життя і смерті обтяжує людини і з часом він намагається подолати страждання шляхом підпорядкування свого тіла свідомості, а потім розчинити своє свідомості у вселенському розумі. Ототожнивши себе із всесвітом, людина виходить з кола перероджень – сансари і досягає умиротворення в нірвані – стані вічного блаженства.
Б) Філософія йоги
Однією з шести ортодоксальних шкіл староіндійської філософії є ​​йога, що зробила величезний вплив як на індуське, так і на буддистское світогляду. Значення філософії йоги полягає в тому, що вона вказала конкретні прийоми встановлення контролю людини над власною свідомістю.
Згідно йогі, людські страждання виникають тому, що чиста свідомість, душа (Гітта) ототожнює себе з фізичним тілом і так званим тонким тілом – манасом, до якого відносяться емоції, інтелект, самосвідомість. На підставі цього в йозі розрізняють три затьмарених і два нормальних стану розуму. До затьмареним станів розуму відносять блукання, притуплення і відносне заспокоєння думок. Для нормального стану розуму характерно зосередженість на одному предметі і припинення мислення.
Досягнення нормального стану розуму здійснюється трьома шляхами, кожному з яких відповідає особливий вид йоги. Перший з них – шлях пізнання – джняна-йога, другий – шлях поклоніння і емоційного злиття з божеством – бгакті-йога, третій – шлях активного морального дії – карма-йога.
Безпосередніми етапами досягнення заспокоєного, медитативного стану розуму є: 1) яма – приборкання думок і пристрастей; 2) ніяма – самодисципліна, що виражається в дотриманні моральних вимог; 3) асана – особливі положення тіла, спрямовані на вироблення рівноваги фізіологічних і енергетичних процесів; 4) пранаяна – вправи, спрямовані на встановлення контролю над диханням; 5) пратьяхара – припинення діяльності почуттів; 6) дхьяна – роздум; 7) дхарана – зосередженість думок на одному предметі; 8) самадхи – припинення діяльності свідомості. Послідовне проходження цих щаблів має призвести до переживання індивідом екстатичного стану, тобто до виходу свідомості за межі чуттєвого світу і до його злиття з космічним розумом.
В) Філософія буддизму
Буддизм, що виник в Індії, відноситься до так званих неортодоксальним школам, оскільки в ньому заперечується як авторитет Вед, так і існування душі – Атмана. Згідно буддистскому віровченням, життя являє собою галасом океан явищ і процесів. В основі світу лежать психофізичні елементи – дхарми, коливання яких породжує ілюзію існування речей і людського «Я».
Ілюзорність світу пояснюється ще й тим, що дхарми мають пустотний характер, тому світ не має початку, але може мати кінець. Для цього необхідно, щоб індивідуальна свідомість правильно розуміло сутність буття і шляхом моральної поведінки змогло вирватися з пут обумовленого існування. Моральне мислення і поведінку є неодмінними умовами подолання світу і законів переродження, оскільки реальність являє собою відображення глибинних бажань людини. Подолавши затьмареність свого мислення, людина осягає свою справжню природу, яка тотожна вселенському свідомості – свідомості Будди.

Висновки: характерними рисами філософії стародавнього Сходу є її зв’язок з релігійно-міфологічними уявленнями і спрямованість на моральне вдосконалення людини.

Посилання на основну публікацію