Етнічна будова суспільства. Рід, плем’я, народність, нація

Рід і плем’я. Першою, специфічно людською формою спільності, що прийшла на зміну стадному способу життя, був рід. Рід представляв об’єднання кровних родичів, що володіють спільністю походження, спільними звичаями і віруваннями.
Рід був першим соціальним утворенням в історії суспільства, так як розвивався на двох рівнях – етнічному і соціальному, що обумовлювало зародження сім’ї, відтворення людини, навчання і виховання дітей, турботу про людей похилого віку. Рід був багатофункціональний, заклавши основи ремесла в процесі заняття полюванням і риболовлею, придумуючи і виготовляючи пристосування для них, здійснюючи обробку видобутого, облаштовуючи місця проживання.
Необхідними умовами існування роду були общинне володіння певною територією з мисливськими (рибальськими) угіддями і захист їх від зовнішніх посягань. Розподіл в роду було зрівняльним, продуктивність праці примітивна.
Більш високою формою спільності людей у ​​той історичний час з’явилося плем’я.
Плем’я – об’єднання кількох родів.
Як і рід, плем’я грунтувалося на кровноспоріднених зв’язках. Однак поява племен поклало початок розчленування єдиної багатофункціональної родової спільності. Плем’я несло лише частина суспільно значимих функцій, пов’язаних з підтриманням звичаїв, зміцненням віри, захистом території, мовою спілкування, а господарської осередком залишалася родова громада. Цей факт поклав початок відокремленню етнічної соціальної спільності – племені, від безпосередньо господарських функцій. З виникненням сім’ї (парним проживанням), проявилася тенденція відокремлення сімейних відносин, тенденція відділення кровноспоріднених зв’язків від етнічних.
Народність – вища форма соціального об’єднання, ніж плем’я, що представляє собою історично сформовану мовну, територіальну, господарську і духовну спільність.
Необхідність міжплемінних господарських і духовних зв’язків, міграція населення, боротьба за територію сприяли утворенню союзу племен. Зароджувалася приватна власність, сильніші племена диктували свої умови слабким, починалося станове поділ, кровноспоріднених зв’язку поступалися місцем територіальним і з’являлася нова соціальна спільність – народність. Народність складалася історично досить довго. Її основою був вищий спосіб виробництва, господарська, духовна, мовна та територіальна спільність життя. Становлення держав також сприяло зміцненню народності, хоча в процесі історичного розвитку вони могли не збігатися як територіально, так і за мовою. Наприклад, Франція – Бельгія, Швеція – Норвегія, Русь – Біла Русь – Мала Русь.
У народності не було цілісності економічного життя, переважало натуральне господарство.
Нація. Становлення нації історично. Вона складалася допомогою взаємопов’язаних процесів з формування власної території, встановленню і розвитку економічних відносин, національної мови, правової бази, держави, менталітету, культури. З розвитком суспільства і держави поступово відбувалося посилення економічних і духовних зв’язків, виникав національний ринок, ліквідувалася господарська роздробленість і розрізнені елементи окремої народності об’єднувалися в єдине соціальне ціле: народності розвивалися в нації.
Історично виникнення націй не має єдиного підстави. Деякі нації на планеті виникли в результаті трансформацій всередині однієї народності (шведи, англійці та деякі інші європейські народи), інші – шляхом згуртування в націю ряду народностей в цілому близьких по мові і культурі (французька нація склалася в результаті злиття северофранцузской і провансальської народностей). Для європейських націй характерно формування їх в рамках централізованих держав на базі однієї або декількох етнічно близьких народностей, проте деякі з них склалися в умовах політичної роздробленості (італійці, німці). На Сході та Південному Сході Європи формування націй відбувалося всередині поліетнічних імперій (Австро-Угорської, Російської, Османської).
Нація – унікальне історичне утворення людства. Унікальність нації зумовлена ​​географічної та історичної середовищем, менталітетом, своєрідністю економічного розвитку, побутом, традиціями, культурою, державним устроєм. Формується свій особливий вигляд духовності, моральності, національного характеру і самосвідомості. Однак схожих у всіх відносинах націй на планеті не існує, хоча вони і можуть перебувати в безпосередній територіальній близькості, як росіяни й білоруси, угорці й австрійці, турки і болгари, чехи і словаки. Але географічна близькість тільки підкреслює національні особливості, а не стирає їх.
Ознаки нації. Перша ознака – спільність території.
Спільність території – важлива ознака нації, так як територія є тим формальним простором для людей, в якому вони історично проживають і здійснюють діяльність. Такі поняття як «батьківщина», «вітчизна», «країна», «держава» є сутнісними в територіальному єднанні нації, але зі своєю понятійної специфікою. У той же час проживання людей на одній території саме по собі не консолідує їх в єдину націю. Унікальний приклад у Новітньої історії, що демонструє декларативність територіальної єдності – це Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), а також Союз Незалежних Держав (СНД) – неконфедератівное об’єднання частини республік колишнього СРСР. «Радянський народ», «єдина нація», декларовані радянської політичною системою, її компартією, так і не стали ними, а держави СНД, після розпаду СРСР, досі не знаходять загального розуміння за багатьма параметрами суспільного устрою і життя, хоча конституційно проживали на одній території. Доречно нагадати і той факт, що східно-слов’янські племена, а потім і народності, займали територію європейської частини нашої країни здавна, проте формування російської та української націй відбулося лише в останні століття, а формування білоруської нації змогло завершитися тільки в 20-х рр. XX ст.
Друга ознака – спільність мови.
Національна мова – це мовної і адміністративний мову людей, зрозумілий для всієї нації, що закріпився в літературі та юриспруденції. Тільки мовна спільність забезпечує повноцінну економічну, управлінську, наукову, педагогічну, оборонну та інше життя країни.
Однак треба мати на увазі, що мова може бути однаковий у кількох народів, але вони не становлять нації: Австрія – Німеччина, Іспанія – Аргентина, Франція – частково Бельгія і Канада. Спільність мови розглядається в сукупності з іншими ознаками нації.
Третя ознака – спільність економічного життя.
Це сутнісної ознака нації. Справа не в тому, щоб нація виробляла будь-якої єдиний продукт, а в тому, що промислово-господарська спеціалізація регіонів країни, зміцнення фінансових та торговельних відносин всередині держави сприяють єднанню нації, зміцненню її міжнародного становища, зміцненню обороноздатності і т. П. В складу Росії згідно її Конституції входило 89 суб’єктів Російської Федерації. В даний час відбувається процес укрупнення суб’єктів Федерації. За результатами загальнонародних референдумів в суб’єктах Федерації відбулися об’єднання Пермської області та Комі-Перм’яцького автономного округу в Пермський край; Іркутської області і Усть-Ординського Бурятського автономного округу в Іркутську область; Читинської області і Агинського Бурятського автономного округу в Забайкальський край, у стадії вирішення знаходяться ще кілька федеральних об’єднавчих процесів. Кожен суб’єкт Федерації має свої економічні особливості, що дозволяють їм брати участь в планомірної господарсько-економічного життя країни. Спеціалізація регіонів в економічній сфері суспільного життя дозволяє державі вибудовувати єдину економічну політику, що відповідає загальнонаціональним потребам та інтересам.
Четвертий ознака – загальні риси менталітету і культури.
Менталітет нації явище історичне, він є відображенням у свідомості народу особливостей його буття і всієї системи відносин. Менталітет представляє міру духовних цінностей нації. Він проявляється в особливостях її національного характеру, державного устрою, моралі, звичаї, традиції, звички, схильностях; відбивається в музиці, в піснях, в танцях, в живописі, в літературі, в архітектурі, в мові, у всіх родах і видах діяльності. Особлива роль належить національній самосвідомості, яке формується протягом всієї історії становлення і розвитку нації, дозволяючи людям з гордістю ідентифікувати себе в загальнонаціональному «Ми». Самосвідомість нації ціннісне по суті – це любов до своєї Батьківщини, внутрішня громадянська позиція, готовність з доблестю служити Батьківщині і захищати його, головне ж – це радісне почуття самоотлічія себе від інших націй: наприклад, у німців – педантизм, в американців – перевага, у норвежців – грунтовність. У нас, у росіян – непохитність, що граничить з поступливістю, що відроджується православних, історичної соборністю. Відносно культури необхідно відзначити той факт, що вона відображає все краще в нації. Культура нації – це те ціннісне, що створено нею за свою історію у всіх сферах суспільного життя і гідно передається від покоління до покоління. У Росії в цьому плані є чим пишатися: ми першими підкорили космічний простір, здійснили термоядерну реакцію, створили криголамний флот, розробили ракетну технологію і технологію виробництва в невагомості, розвинули гідросамолётостроеніе, здійснили лазерну локацію, заснували провідні в світі школи балету, шахів, фігурного катання , спортивних танців на льоду і т. п.
П’ятий ознака – єдність правових норм, державність.
Право у своїй сутності – історичне явище. Воно зароджувалося разом із зародженням суспільства, становленням держави і розвивалося в міру формування національної самостійності, погодившись з національними особливостями, державним устроєм і правлінням. Право включає два рівні – природний і позитивний. Природне право об’єктивувати тріадою: формальне рівність, свобода і справедливість. Позитивне право являє юридичну догму або закон. Нація – складне історичне утворення, що вимагає предметної правової та державної забезпеченості, без яких її становлення і розвиток є досить проблематичним. На перший план виходить природне право людей, національна приналежність яких закріплена в кордонах держави. З точки зору встановлення формальної рівності, кожен представник нації має однакову можливість реалізовувати свої потреби і здібності. Рівність – це правовий принцип державного становлення нації, національного устрою держави, норма поведінки вільних індивідів. Відносно свободи – другого критерію природного права, це загальнонаціональне усвідомлення людьми заходи необхідного. Свобода – форма державного устрою нації, форма національного устрою держави. У плані справедливості – третього критерію природного права, кожна особистість, кожен суб’єкт національної спільноти, нація в цілому використовують цю властивість права для закріплення ціннісного і значимого в національно-державному устрої. Держава повинна виступати гарантом формальної рівності, свободи і справедливості для всієї нації. Природне право знаходить своє відображення в позитивному праві – правових нормах, юридичних актах держави: конституції, законах, указах, постановах, які сприяють як всебічному національному розвитку, так і цілісного функціонуванню сфер життя суспільства: економіки та екології, управління та педагогіки, науки і мистецтва , медицини та фізичної культури, оборони та громадської безпеки, включаючи широкий спектр внутрішньонаціональних відносин.
Висновок: нація – це соціальна спільність, історично виникає на основі спільності економічного життя, мови, території, державного устрою, правових норм, менталітету, культури.
Відмінність нації від народності в тому, що це більш стійка соціальна спільність, причому стійкість їй надають, насамперед, держава, економічні та правові чинники.

Посилання на основну публікацію