Етика Аристотеля

Доброчесність полягає не в знанні добра, бо це знання саме по собі не утримує від поганих вчинків. Філософська етика покликана через багаторазове вправу виробити в людині свідому тягу до доброго, зробивши її постійною якістю волі.

Суть добра – в пануванні розумного елемента душі над чуттєвими пристрастями. Істинне етичну поведінку полягає в тому, щоб займати розумну середину між протилежними крайнощами, які і є пороки. Без чесноти неможливо щастя, що становить мета життя. Аристотель визнає важливість насолоди, але вважає вищої його різновидом почуття достатку, що викликається в людині свідомістю, що його вчинки моральні і хороші.

Доброчесність є сукупністю цілого ряду моральних якостей. Кожен клас людей має свої особливі етичні обов’язки, але деякі з них – у першу чергу, справедливість – є боргом всіх. Щира моральність найтіснішим чином пов’язана з ідеєю блага держави, тому Аристотель вважає етичну філософію дуже близькою до громадської – «політиці».

Посилання на основну публікацію