Духовні витоки німецької класичної філософії

Справжньою вершиною західноєвропейської філософії є ​​німецька класична філософія, представлена ​​такими великими мислителями як И.Кант, І. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель, Л.Фейербвх. Вона пряма спадкоємиця Реформації, релігійного перевороту, здійсненого переважного в Німеччині в XVI ст., Результатом якого стало відділення від католицької церкви протестантизму.
Поділяючи общехристианские уявлення про Боті-Трійцю, безсмертя душі, рай і пекло, про одкровення, протестантизм висунув три нових релігійних принципу: 1) порятунок особистою вірою; 2) священство всіх віруючих;
3 Винятковий авторитет Біблії. У сукупності ці принципи суттєво змінили зміст, характер і ціннісні орієнтації духовного життя особистості.
Принцип порятунку тільки вірою означав відмову від ідеї благодаті, низхідній на всіх людей, і вимагав від людини інтенсифікації особистої релігійності, яка йшла або в напрямку містичних переживань (Я.Бьоме, Ф.Баадер), або в руслі інтелектуалізації духовного життя, підкріпленні віри доводами розуму. (Показовою в цьому плані «Теодіцея» Лейбніца).
Усунення таїнства рукоположення (священства) в протестантизмі призвело до розширення особистої свободи у вирішенні питань духовного порядку. В принципі духовним пастирем може стати будь-який віруючий, який набуває право сповідувати і здійснювати обряди.
Опора на Біблію при відмові від священного перекази, що зберігає канон, відкриває можливості для довільного тлумачення Святого Письма. Різноманіття філософських систем і концепцій в німецької класичної філософії в значній мірі зумовлено відкрилася завдяки протестантизму свободі в духовному житті людини. Від довільного тлумачення Біблії до створення філософських вчень, лише формально пов’язаних з нею, християнством та релігією взагалі – один крок.

Посилання на основну публікацію