Доля філософії Беме

Філософія Якоба Беме – останнім породження німецької містики, в той же час воно і останній пам’ятник самостійної філософської думки, створений Німеччиною в цей період. В університетах панувала почасти католицька, почасти протестантська схоластика; тільки подекуди заявляла про себе боязка опозиція, яка спиралася головним чином на рамізм, але вона швидко знову придушувалася, також і в народі стало витіснятися містичний рух. Хоча якраз вчення Якоба Беме і поширювалося у вигляді секти, головним чином за посередництвом якогось Гіхтеля, і навіть зустріло деяке співчуття в Нідерландах і особливо в Англії, як це доводять твори Джона Пордеджа (Pordage, 1625 – 1698) і Томаса Бромлі (Bromley, розум. 1691), але про подальший розвиток цих думок не було й мови. Насамперед у самій Німеччині все було поглинуто лихами великої Тридцятилітньої війни, яка почала лютувати вже в останні роки життя герліцкого башмачника Беме; і в силу важких страждань, заподіяних нею, ледве було остаточно не вичерпалися релігійні інтереси німецької нації. Відомо, як дикі і спустошливі війни цього тридцятиріччя не тільки понівечили грунт Німеччини та знищили її багату торгівлю, але ще й змили, подібно каламутному потокові, її культуру в мистецтві та науці. Цією загальної долі піддалася і філософія; і коли в другій половині XVII ст. Німеччина знову почала приходити до тями і, як би переживаючи нове дитинство, стала заново влаштовувати своє культурне життя, тоді й її філософії довелося увібрати в себе ті думки, які за цей проміжок часу були підготовлені більш щасливими культурними націями Заходу.

Посилання на основну публікацію