Цивілізація техногенного світу

Ключові слова, які вказують на зміст і рівень розвитку цивілізації – це високий ступінь громадянської свободи і відповідальності, соціальний контроль і громадський порядок, безпеку в усіх сферах суспільного і особистого життя людей. Це – дієві закони і моральне ставлення до життєдіяльності людини. Це – висока якість форм і засобів комунікації – дороги, транспорт, зв’язку і т.д. Це – комфорт, впорядкованість життя більшості людей. І нарешті, – турбота про дітей і старих, слабких і хворих і т.д. Зарубіжна і вітчизняна література з проблем розвитку сучасної цивілізації стала своєрідною ареною гострих філософських дискусій, що стосуються визначення цивілізації, але особливо характеристики її сутності та впливу на життя і діяльність людей. Філософи науки прагнуть зрозуміти роль і значення науки і філософії в сучасному суперечливому техногенному світі.

Аналізуючи закони і тенденції соціокультурного розвитку людства, філософія науки привертає увагу всіх вчених до цієї проблеми: у чому ж полягає система базисних цінностей в історії цивілізації, і що ж можна і треба змінити в цій системі? Для пошуку шляхів вирішення цієї проблеми слід попередньо уточнити суть і сенс самого поняття «цивілізація» і перерахувати уявлення про історичні типи цивілізаційного розвитку людства. Адже досі існують вельми різні трактування поняття цивілізації, але найбільш поширеним стало уявлення про неї як про особливий тип суспільства, де в центрі людина як діяльна істота, що перетворює світ і себе в ньому. Правда, таке розуміння більш характерно для техногенної цивілізації. Сьогодні можна констатувати, що цивілізація знаходиться на крутому, переломному етапі свого розвитку в силу тріумфальної ходи науки в загальнолюдської культурі.

Сучасна наука як сфера культури являє собою конгломерат різних пізнавальних акцій, найбільшою мірою виражають інтелектуальне прагнення людини до пізнання, розуміння і перетворення світу. Майбутнє людства залежить від наукових шляхів і засобів соціально-культурного об’єднання зусиль усіх народів світу для поліпшення життя людей і вирішення нагальних завдань, що постають перед людством у сучасної техногенної реальності. Вибір розумного шляху розвитку життєво необхідний всім народам Землі, щоб, забезпечуючи себе продовольством, енергією, сировиною, при всьому цьому зберігати природне середовище проживання, що позбавить сучасний світ від загрози глобальних катастроф. Подібний гуманний вибір необхідний і для більш ефективного використання всіх тих колосальних можливостей, які відкриваються сьогодні перед усім людством на базі сучасних науки, техніки і технології.

Всі ці умови і фактори розвитку людської культури пов’язані один з одним не тільки підсилюється наукової, технічної, технологічної та політико-економічною глобалізацією всіх життєвих процесів, а й загальної, об’єднуючої все світове співтовариство, завданням збереження створеної людством сучасної цивілізації. У сучасній філософській літературі термін «цивілізація» широко використовується для позначення як єдності всього різноманіття існуючих в сучасному світі пристроїв і утворень (як синонім «світової спільноти» в цілому), так і різноманіття локальних і регіональних світів людей, що населяють Землю і складових суперечлива єдність якогось світового соціуму. Цивілізація розуміється як особливе матеріальне «тіло» конкретного суспільного устрою по відношенню до його «духу» – культурі інтелектуально-моральних відносин.

У повсякденній свідомості цивілізація розуміється як щось таке, що дає людям всі необхідні зручності для усвідомленої, творчої життєдіяльності. У науковому сенсі – це сукупність характерних рис пізнавальної, технічної та технологічної розвиненості, історично притаманних культурним товариствам. У філософії – це найбільш розвинена форма інтелектуальної культури, найвищий ступінь в людському мисленні, її науково-технічне та технологічне оснащення, як критерій суспільної зрілості. Це найвищий епохальний рівень саморозвитку людей як підсумок і результат діяльності людського розуму, волі, почуттів.

Це, нарешті, фактична реалізація ідей та ідеалів соціальної справедливості, поваги цивільних прав людей, розумного використання ними відкриттів науки і досягнень техніки, що забезпечують безпеку і комфорт в їхньому житті. Цивілізація, таким чином, – це цілісна історична епоха соціального і науково-технічного стану різних спільнот людей і людства в цілому.

Сутнісний сенс поняття «цивілізація» набуло вже в античні часи. Тоді воно вказувало на досягнення порядку і якусь соціально-розумну форму спільного проживання людей. Пізніше цивілізацією стали називати регіональні (континентальні) об’єднання людей, пов’язані мовою, історичної ментальністю, сукупністю ідей та ідеалів спільного життя, єдиним світоглядним принципом, релігією і т.д. Матеріальна характеристика цивілізації грунтувалася на ступені поділу праці в спільному виробляє господарстві. Всі нині відомі цивілізації у світі умовно підрозділяються на західні та східні з урахуванням значних особливостей в їх матеріальної, духовної і політичного життя. Подібне розуміння цивілізації як специфічного культурно-історичного епохального розвитку людства філософськи осмислено і викладено в працях Н.Я. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, Л.Н. Гумільова.

Сучасна західна цивілізація почала свій рух в XVI столітті. Вона рішуче заявила про себе революційним вченням М. Коперника (1473-1543). Але зримі її успіхи припадають на XVII-XVIII століття, коли були зроблені великі природничо-наукові відкриття Г. Галілеєм, І. Кеплером, Р. Декартом, І. Ньютоном і ін. Це був час, сформувало цивілізаційний дух нової науки і техніки. Подібно до того, як подорожі XV-XVI століть нескінченно розширили кругозір західних європейців, так наукові досягнення XVII-XVIII століть і подальший розвиток науки відкрили їм новий світ космосу: зірки, галактики, атоми, молекули і т.д. Причому в першому випадку була придбана влада Заходу над новими країнами і континентами, а в другому – над явищами і процесами природи. Тому в широке публічне звернення поняття «цивілізація» увійшло в XVIII столітті. Саме в цей час воно наповнилося високим науково-технічним змістом. Всесвітньо-історичний та науково-технічний прогрес став спиратися на людський розум і волю.

Відомий англійський історик і філософ науки А. Тойнбі (1889-1975) вважав, що цивілізації являють собою товариства з широкою довжиною в просторі і в часі. У літературі поняття «цивілізація» стало активно використовуватися для вказівки на єдність усього різноманіття існуючих в сучасному світі прогресивних спільнот, держав, окремих народів. Прогрес науки, техніки і технології передбачає одночасно і цивілізаційний прогрес. Тому світові цивілізації стали ділити на два соціокультурних рівня: традиційний (лат. Tradition – передача з покоління в покоління) і техногенний (грец. Techne – мистецтво, ремесло, майстерність і genos – народження). Відмінності в традиційній та техногенної цивілізаціях носять радикальний характер. Для спільнот людей традиційного типу цивілізації характерні еволюційно уповільнені зміни, хоча в них є інновації (лат. Innovatio – оновлення, зміна) у сфері виробництва, та й у сфері регулювання соціальних відносин.

Однак соціальний прогрес в суспільствах традиційного типу цивілізації мало помітний в порівнянні з активною життєдіяльністю особистостей і навіть цілих поколінь людей. У житті громадян цих спільнот висока роль традицій. Пріоритет у них віддається релігійним заповідям, радам мудреців. Люди, як правило, ведуть звичний спосіб життя і дотримуються загальноприйнятого стилю думки, а інноваційна діяльність ними не сприймається як вища цінність, більш того, вона всіляко гальмується або обмежується. Традиційні цивілізації ніколи не ставили за мету перетворення світу, забезпечення влади людини над природою. У них культурною домінантою є уявлення про циклічному розвитку, про періодизацію перебігу часу. До традиційних типам Тойнбі відносив 21 цивілізацію: стародавні Єгипет і Вавилон, Індію та Китай, античні Грецію і Рим, середньовічні держави. Сьогодні їх залишилося п’ять: західна християнська, християнська православна, мусульманська, далекосхідна і індуїстська.

Традиційний тип цивілізованого розвитку народів передував техногенному, почала зароджуватися в XVI столітті в Західній Європі. Багато хто з відомих традиційно-цивілізованих суспільств були поступово поглинені нової, техногенної цивілізацією. Поняття «техногенна цивілізація» вказує на сутнісну характеристику країн, де вирішальна роль у розвитку належить науці, техніці, сучасним технологіям. В епоху сучасного науково-технічного, технологічного прогресу (ХХ століття) техногенний тип цивілізаційного розвитку суспільства реалізується практично у всіх регіонах планети. Але подекуди залишаються антісцеінтістскіе (грец. Anti … – проти і лат. Scitntio – наука) настрою, що покладають на науку, техніку і технології відповідальність за наростання глобальних проблем. Вчених дорікають за те, що вони, нібито, є силою, ворожою і далекою розвитку справжньої сутності людини, яка руйнує його духовну культуру.

Зародженню і становленню сучасної техногенної цивілізації передували наукові мутації традиційних культур в античному світі і в європейському середньовіччі. Синтез науково-культурних досягнень в епоху Ренесансу, а потім розвиток нових науково-технічних ідей в епоху Просвітництва сформували стрижень системи принципово інших цінностей, на яких виникла техногенна цивілізація. Початком її розвитку став науковий і технікотехнологіческій прогрес. Протягом життя одного покоління він радикально змінює предметне середовище, в якому живе людина, змінюючи разом з тим і тип соціальних комунікацій, суспільних зв’язків і відносин людей. Динамізм розвитку техногенної цивілізації контрастує з консервативністю традиційних суспільств, в яких засоби і цілі без змін відтворюються протягом століть.

Найважливіше і дійсно епохальна або всесвітньо культурне значення має перехід від традиційного суспільства до техногенної цивілізації. Цей перехід полягає у формуванні якісно іншої системи ідеалів і духовних цінностей, а саме – пріоритету творчо активної, суверенної особистості. Більше того, і сама по собі інновація стає вищою цінністю. У традиційних культурах вважалося, що «золотий вік» вже залишився десь позаду, там, в далекому історичному минулому. Мудреці, вчителі життя, сповідують і проповідують традиційні та національні ідеї та ідеали, створили правила консервативного суспільної свідомості і поведінки людей, зразки наслідування героям минулого. Вони не ставили за мету зміну, якісне перетворення світу, забезпечення панування людини над природою. У культурі ж техногенної цивілізації зовсім інша орієнтація. У ній на перший план виступають ідеї науково-технічного та ідеали соціально-культурного прогресу.

Посилання на основну публікацію