Бог у Беме

Тому вихідним пунктом теогонії і космогонії Якоба Беме є розгляд необнаружіваемий ще Божества. Воно – вічний спокій, безодня (Ungrund), вічно Єдине, ні світло і ні тьма, бескачественно, ні сутність, ні особистість, Все і Ніщо. Він – ні на що не звернена воля, в якій нічого немає, крім прагнення до діяльності і бажанням, і яка, будучи абсолютом, покоїться в самій собі незмінно в вічну свободу. Але ця безодня, яка не має нічого поза себе, дивиться тому в саму себе; вона робить саме себе дзеркалом і в силу цього роздвоюється на споглядає світову силу і созерцаемое світове зміст. Таким чином, незбагненна первоволя відкривається сама собі, і ця діяльність власного самооб’явлення є вічний Дух; з ним Божество творить самого себе і утворює світ. Це народження Бога не є одноразовий історичний факт, але вічне народження. Беме робить абсолютно ясна відмінність, вказуючи, що ці визначення божественної сутності можуть бути розділені лише подумки, в бутті ж, навпаки, вони абсолютно тотожні один одному. Отже, цей проявився Бог насправді виявляється тільки в силу протилежності до тієї непроявівшейся безодні, або, як називає її Беме, до природи в Бозі. І вперше в цьому виявленні утворює Він божественне Триєдність: Отець, як виявляє воля або «сік» світу, Син, як ідеальна сила, і Дух, як виявляється в силі діяльність, «струмуюча сила». Тепер запалиться в Отці любов до Сина, «задоволення в мудрості», і в цьому божественному світі ідей грає струмлива сила Духа; вона – «обіталіще Бога», вічна Діва, яка лише сама з себе породжує світ.

Посилання на основну публікацію