Бекон: «знання – сила»

Таким чином, життя Френсіса Бекона навіть по зовнішній зв’язку фактів являє цікаве явище: ознаки повної відсутності моральних принципів і, незважаючи на це, що доходить до самопожертви відданість науці, знанню. У цьому контрасті відбивається весь дух його вчення, – ідеалістичний фанатизм його віри в науку, в з’єднанні з байдужістю на роль знання в творенні морального світогляду людини. «Знання – сила», такий девіз філософії Бекона. Але яка сила? Сила, влаштовує не внутрішню, а зовнішнє життя. Знання в руках людини – знаряддя влади над природою – те саме, ніж стало знання остаточно в наш час великих перемог над природою і крайнього приниження моральних начал людського життя. Френсіс Бекон дає у своїй філософії як би деякий пророцтво, провозвестія нашого часу. Френсіс Бекон, по вдалому порівнянні Віндельбанда, – прихильник «духу землі» в гетевском Фаусті. «І хто не впізнає в філософії Бекона, – зауважує він, – практичного духу англійців, які більш всіх інших народів зуміли скористатися відкриттями науки для благоустрою життя». Френсіс Бекон – не виняток, Бекон – тип практичного людини, яка в кращому випадку бачить у науці, у знанні силу, здатну підпорядкувати людству зовнішній світ, природу. Керівною ідеєю Бекона в його філософських творах була ідея матеріальної користі всього людства. Заслуга Бекона в тому, що він перший узагальнив принцип боротьби особистості за право життя, і Гоббс, що проголосив «війну всіх проти всіх» вихідним початком розвитку суспільства, був в розумінні сенсу життя тільки продовжувачем філософії Френсіса Бекона, а обидва разом – попередниками Мальтуса і Дарвіна з їх вченням про боротьбу за існування, як принципі розвитку, у сфері економічної та біологічної. Важко заперечувати спадкоємність національних ідей та прагнень, коли протягом трьох століть вони так яскраво позначаються.

Посилання на основну публікацію