Антропоцентристські заснування в сучасній науці

Методологія дослідження історично розвиваються людинозамірних систем зближує природно-наукове і гуманітарне пізнання, що спираються на філософський принцип антропоцентризму – принцип пізнання світу і оцінки знань про нього у зв’язку з включеністю в цей процес людини як свідомо-творить фактора. У філософії науки людина розглядається не стільки як результат природної еволюції, але, насамперед, як особистість, що володіє суб’єктивністю або свідомо-діяльним властивістю. Людина активно впливає на навколишній світ, змінюючи його відповідно до своїх знань про що відбуваються в ньому процесах. Саме ця обставина дозволяє розуміти самої людини як активного свідомого учасника світової еволюції і тим самим робить його відповідальним за результати своєї діяльності. Це висуває підвищені вимоги і до рівня суб’єктивного фактора в цілому, висуваючи на перший план професійні та моральні якості вченого як особистості.

У сучасній науці все більше місце стали займати складні й історично розвиваються системи, що включають людину. Це – сучасні науково-технічні та біотехнологічні об’єкти, в першу чергу генної інженерії, медико-біологічні об’єкти, великі екосистеми і біосфера в цілому, людино-машинні системи, включаючи навіть системи штучного інтелекту, соціальні об’єкти і т.д. У широкому сенсі слова сюди можна віднести будь-які складні синергетичні системи, взаємодія з якими перетворює сама людське пізнання в компонент системи. Методологія наукового дослідження таких об’єктів зближає природно-наукове, соціальне і гуманітарне пізнання, складаючи єдину базову основу для їх більш глибокої філософської інтерпретації.

Отже, сучасна наука, будучи динамічною системою досягнення об’єктивно-достовірних знань про взаємозв’язки дійсності, розвивається в результаті пізнавальної спеціальної діяльності і перетворюється на життєву практичну силу. Тому розвиток науки в підсумку визначається суспільними потребами. Велике значення в її прогресі має залежність наукових результатів не тільки від положення вченого – суб’єкта-спостерігача і характеристик його інструментальної та целеполагающей діяльності, але і від факту активної взаємодії людини із Всесвітом. Мова йде про використання якогось антропоцентрического (грец. Anthropos – людина і centrum – центр) підходу в пізнанні, згідно з яким людина як би стоїть в центрі Всесвіту і є деміургом (грец. Demiurgos – творець порядку) знань про світ і суспільство. У концепціях антропоцентриського сенсу наукового пізнання акцентується увага на творчості вченого як суб’єкта вільного і відповідального пізнання дійсності.

Сучасна наука стає не просто учасником відносин людина – світ в умовах глобальної цивілізаційної кризи, вона регулює їх раціональність. А концептуальна модель сучасної філософії науки включає аспекти філософської екології та глобальних проблем сучасності і покликана сприяти вирішенню завдань наукової ідентичності (наука, неонаука і псевдонаука), формуванню нової наукової раціональності. Тому, осмислюючи нові проблеми сучасної філософії науки та медицини, необхідно передбачити перспективи прискорення наукової динаміки взагалі і динаміки розвитку медичної науки в сучасному типі техногенної цивілізації. Безприкладна історична динаміка науки і застосовного на практиці наукового знання зобов’язана, насамперед, підкорює ясності життєвих переваг, які пов’язані з використанням цього знання.

Наукового, технічного та освітнього процесу люди зобов’язані безприкладним комфортом. Але із зростанням рівня благ знижується готовність людей нести всі зростаючі витрати з набуття цього добробуту. Адже науковий та науково-технічний прогрес разюче неоднозначний. Із зростанням кількості інновацій збільшується обсяг наукових знань, які багато прояснюють про розвиток світу й одночасно вимагають врахування суб’єктивного фактора в обґрунтуванні нелінійних світових процесів. Тому прогресивно зростаюча близькість невідомого викликає у людей почуття страху і духовного дискомфорту, причому найчастіше – у високорозвинених регіонах, де найбільше інтелектуально підготовлених фахівців. І це не випадково, так як природна динаміка виробництва наукових знань наштовхується на часові межі. Нове наукове знання постійно розширюється, поглиблюється і здатне з часом стати визначальним чинником усвідомлення вченими суті процесу комунікації всіх наукових досліджень.

У філософській націленості на з’ясування витоків сучасної глобалізації та в прослеживании процесів її становлення і розвитку знаходять відображення не стільки випробування, зазнає сучасним людством, скільки осмислення їх вченими та медиками (постійно опиняються перед розгортаються бідами) в пошуках цільових установок на відстоювання власних інтересів кожним з учасників глобалізаційних процесів. Функції філософії науки полягають у тому, щоб концептуально обґрунтовувати сенс життя і здоров’я людини і всього людства, вчити людей осмислювати сутність свого буття і творчої діяльності в новій ситуації глобалізації. З цієї точки зору важливо донести до всіх людей можливий ризик для їхнього життя і здоров’я внаслідок зниження якості навколишнього середовища у зв’язку із зростанням промислового виробництва, постійної загрози великих техногенних катастроф і деградації природних екосистем.

З точки зору імперативності глобальних проблем, від яких в принципі залежить майбутнє людства, філософам науки і вченим важливо розробляти і доносити до свідомості людей ідеї антропоцентризму, наповнені морально-етичним змістом. Саме вони ставлять в центр осмислення динаміки наукового знання про світ проблеми сенсу життя людини і його науково-творчої діяльності. Якби у всіх національних і міжнародних філософських і наукових спільнотах були вироблені і прийняті єдині антропоцентристська або подібні до них ціннісні пріоритети, в сучасному світі склалася б загальнолюдська система морально-етичних орієнтацій. Помітно зміцнилася б грунт для соціокультурної діяльності, а з духовного життя пішло б багато чого з того, що нині отруює свідомість підростаючих поколінь.

Без вироблення в об’єктивно складаються процесах інтеграції наукових знань єдиної системи антропоцентриського цінностей навряд чи можуть бути знайдені ефективні засоби і способи подолання катастрофічної ситуації в принципово новому взаємодії людини з природою і космосом. Саме відсутність системи обов’язкових антропоцентриського цінностей (крім яких в науці є й свої специфічні і неповторні цінності) є основною причиною того, що природні процеси глобалізації та інтеграції під тиском ідеологічних, політичних і економічних інтересів окремих соціумів знецінюють вироблену філософією науки і медицини на певний період систему морально-етичних цінностей, ламаючи сталу в світі систему відносин народів і країн.

Все, що є в світі, і все, що доступно пізнання, людина співвідносить зі своїм внутрішнім духовним світом. Захоплюючись красою лісів, полів і річок, відчуваючи душевний трепет при спогляданні далеких зірок, людина творчо, діяльно взаємодіє з фрагментами об’єктивного різноманіття світу; він прагне пізнати і перетворити в своїх інтересах космічну дійсність речей, предметів, явищ і процесів. Людина пізнає, осмислює і оцінює Всесвіт, керуючись найдавнішим принципом усвідомлення сенсу світу – антропоцентризмом (грец. Anthropos – людина, centrum – центр), що дозволяє зрозуміти світ і багато, що відбуваються в ньому явища і процеси. І. Пригожин, один з авторів синергетики (науки про самоорганізацію систем), резонно зауважив, що «в світі, заснованому на нестабільності і творчого, людство опиняється в самому центрі світобудови» (Питання філософії. 1989.? 8).

Значення антропоцентризму як філософського принципу в осмисленні буття світу високо оцінено вченими. Вони вважають, що саме за допомогою цього принципу можна глибше пізнавати і краще оцінювати місце (нішу) і роль людини у Всесвіті, принципово поновому поглянути на його земне життя і його космічну заданість. Основною перевагою антропоцентриського принципу в пізнанні світу є вказівка ​​на унікальний статус людини в бутті складних і відносно стабільних земних і позаземних структур (в тому числі і життя). Ця його націленість зв’язується з формуванням нових поглядів на Всесвіт, наукової грунтовністю знань про зв’язки та відносини (законах) самоорганізації, яка відбувається у світі речей і предметів, явищ і процесів. Антропоцентризм дає вченому розуміння його самодостатності у Всесвіті.

Сенс сучасній інтерпретації антропоцентризму можна визначити так: людина є ендогенних (грец. Endon – всередині і genos – рід, походження) освітою по відношенню до Всесвіту, але особливо тієї її частини, яка називається галактикою – Чумацьким Шляхом і Сонячною системою. Людина, згідно антропоцентристська принципом, займає виняткове місце у всьому Всесвіті. І не тому, що він як би «вершина» еволюційного розвитку світу, яка може впасти внаслідок власної неспроможності, а тому, що людина є якісно самобутнім фактором природного саморозвитку, свідомо націленого на підвищення стабільності глобальної та космічної систем природа – людина в її коеволюційній організації . Це робить людину активною співучасником еволюційних змін у Всесвіті.

Посилання на основну публікацію