Різниця між природничими і гуманітарними науками

Різниця природничих і гуманітарних наук обумовлено характером об’єкта дослідження. Здається, що проблема ідентифікації філології – наслідок невизначеності кордонів всього гуманітарного знання і – ширше – неопрацьованості класифікації суспільних наук в цілому. Так що до розуміння суті філології доцільно підійти з боку науковедческой таксономії – визначити місце філології серед інших областей пізнання.
У природничих науках дослідник має справу з реальним об’єктом, який внеположен досліднику, оскільки природа існує поза людиною. З цієї причини наявна єдина фіксована точка зору вчених на природу досліджуваного об’єкта і можливість використання теоретичних знань.
Об’єкти гуманітарного пізнання досліднику не дані прямо і безпосередньо, а створюються ім. Ці об’єкти є продукт внутрішнього світу або істотно визначаються внутрішнім світом [Перцов 2009: 123]. Для гуманітаристики важливі не природні властивості об’єкта, а його зв’язки з внутрішнім світом людини і духовною культурою суспільства [Там само: 102]. Гуманітаристика своїм предметом має духовний внутрішній світ людини, її інтелект, психіку, а також продукти цього внутрішнього світу. Як наслідок, об’єкти, що становлять предмет гуманітарних наук, мають невизначений характер.
У гуманітарному науковому пізнанні досліджуваний об’єкт виділяється, проблематизується і пояснюється з точки зору особистості та цінностей самого дослідника [Розін 2005: 67]. Досліджувана культурна інформація завжди занурюється в контекст дослідницького інтересу [6].
Академік М. М. Моісеєв ознакою гуманітарних наук вважав принципову неподільність об’єкта дослідження і вивчає цей об’єкт суб’єкта [Моісеєв 1998: 45, 47, 52]. У досліджуваному об’єкті виявляється те, що є в самому суб’єкті, що пізнає. У контексті особистому житті наукове знання виступає як гуманітарне [Розін 2005: 72]. Б. Ф. Єгоров, упорядник зборів листів Ю. М. Лотмана, маючи на увазі дослідницький досвід видатного адресанта, зауважив, що відокремити гуманітарія від досліджуваного об’єкта неможливо: «завжди особистість буде проникати у відповідний текст, завжди висвітлюватиме об’єкт неповторно унікальними променями індивідуального підходу »[Єгоров 1997: 8].
Пізнання об’єкта по суті є форма впливу на об’єкт. Навіть знання, навіть та «картина світу», яка народжується в умах мислителів і вчених, впливають на характер еволюції навколишнього світу, в якому ми живемо. Інформація, отримана людиною про властивості системи, вважав Моісеєв, і є основа для впливу на неї [Моісеєв 1998: 45, 47, 52]. У гуманітаристиці, де об’єкт і суб’єкт пов’язані максимально, воздейственность дослідника на досліджуваний предмет особливо велика. Спостерігаючи свій внутрішній світ і його продукти, людина в ході самого спостереження може впливати на них в набагато більшому ступені, ніж на внеположность об’єкти природи; внутрішній світ людини від нього невіддільний [Перцов 2009: 120]. Гуманітарій самим фактом вивчення впливає на свій об’єкт – сприяє культурі, духовності, розширює можливості людини, перешкоджає тому, що руйнує або знижує культурні чи духовні потенції людини. По суті, в гуманітарних науках дослідник має справу не з явищем, а з проявами досліджуваного явища, які розглядає як тексти. Головна тема гуманітарного пізнання – це вивчення взаємодії внутрішніх світів людей, що вступають у всі можливі відносини. Важливо не тільки те, про що говорить гуманітарне знання, але і куди воно веде.
Природознавство і гуманітаристика розрізняються не тільки характером об’єкта дослідження, а й цілями дослідження. Мета натуралістів – так описати і пояснити природні явища, щоб на цій основі розгорнути інженерну практику і створювати керовані технічні вироби [Розін 2005: 68, 75-76]. Природничі науки створюють технічну культуру, яка базується на твердженні, що світ підпорядковується законам природи, які можна пізнати, щоб поставити на службу людині. Опозиція природничих і гуманітарних наук припускає опозицію технічній та гуманітарній культур [Розін 2005: 72]. На відміну від природничих наук гуманітаристика орієнтована не на інженерні, а на гуманітарні види діяльності та практики (педагогіку, критику, політику, художня творчість, освіта, самоосвіта і т. Д.) [Розін 2006: 81]. Якщо природничі науки орієнтовані на цивілізацію, то гуманітаристика сприяє накопиченню культури. Цивілізація і культура – феномени різняться, хоча й взаємообумовлені. Цивілізація будується і переноситься, а культуру побудувати не можна. Цивілізація зближує і уніфікує народи, а культура їх розрізняє. Цивілізація функціональна і технологічна, а культура ціннісні. У цивілізації примат науково-технічного, а в культурі – філософсько-естетичного. Цивілізація орієнтована на зовнішній світ людини, а культура – внутрішнє надбання людини. Цивілізація прогресує, а культура накопичується.
Гуманітарний і в тому числі філологічне дослідження має справу з культурним фоном, який експліцитно присутня в результатах дослідження або імпліцитно бере участь у формулюванні висновків.
Нагадаємо, що природничо знання відповідає на питання: «Що це таке?», А філологічну – «Що це означає?». Так от «культурна складова» гуманітарного дослідження має за мету сприяти відповіді на питання: «Що це означає?». Ми солідарні з думкою одного з авторів журналу «Людина» з приводу принципової відмінності гуманітарного підходу до світу від природничо: «Для освоєння космосу є два способи: науково-технічний – астрономія, космологія, космонавтика та міфопоетичний – зоряна тема у світовій ліриці, антропокосмізм всіх видів, астрологія. Перший намагається довідатися про те, що зірки є, другий про те, що вони означають. Перший бачить на небі предмети, другий – знаки, знамення, шифри. … Небо, яким ми його бачимо, – озброєним або неозброєним оком – це завжди розумне небо культури »[Шевченко 2004: 54].
Різниця природничо-наукового і гуманітарного знання можна побачити на прикладі анатомії як природної науки і як об’єкта гуманітарного знання. Так, волосся в підручнику анатомії характеризуються за масою і кольором. Повідомляється, що маса волосся у «умовного» чоловіки 20 м, у жінки – 300 м, що колір волосся залежить від спадковості і підпорядкований увазі білка кератину. Розрізняють шість основних кольорів: чорний, каштановий, русявий, білий (блондин), рудий, попелястий. Нараховують до 30 варіантів комбінацій різних видів. Гуманітарію ця інформація не цікава. Для нього важливо, що волосся в давнину символізували духовні сили (духотворную енергію); їх навіть образно порівнювали з океаном. У давнину наявність густого волосся уособлювало виняткову не тільки духовну, але й моральну, фізичну силу. У Зевса, Юпітера, Давида, Самсона були вельми пишні шевелюри. Тоді й не сумнівалися, що душа людини, його життєва сила перебуває в його волоссі. Як стверджує Біблія, дивовижна сила таїлася в довгому волоссі богатиря Самсона. Вважалося, що волосся містять життєву силу, тому їх використовували в обряді наведення псування. У Древній Русі для жінок вважалося ганьбою «зганьбитися». Волосся – символ еротичної енергії, і тому в Західній Європі того часу жіноче волосся розцінювалися як спокуса. Для багатьох привабливих жінок в середньовічній Європі гарне волосся були путівкою на багаття інквізиції. Втрата волосся колись символізувала падіння і бідність. Рабам волосся стригли не тільки щоб підкреслити їх залежне становище, а й щоб позбавити їх заступництва богів. Розцінювалося це і як знак морального падіння. Гоління волосся староєгипетськими жерцями, індійськими брамінами і буддійськими ченцями – символ рабської підпорядкування божеству. У період хаджу (паломництва в Мекку) правовірні не тільки голять голову, але й Скобля її [Етінген 2002].
У традиційній культурі етносів волосся виступають необхідним елементом різних обрядів – від весільних до похоронних, а також складають частину етнічного портрета.
Волосся – один з обов’язкових компонентів уявлення про жіночу красу.
Кудрі діви – чарівниці, Кудрі – блиск і аромат, Кудрі – кільця, цівки, змійки, Кудрі – шовковий каскад (В. Г. Бенедикт).

ПОДІЛИТИСЯ: