Мотивація у ділових відносинах

Мотивація – сукупність психічних процесів, що надає поведінки особистості імпульс і загальну спрямованість. Вона являє собою складний процес, який включає в себе потреби, мотиви, інтереси і установки, пояснюють поведінку людини. Її слід відрізняти від мотиву. Мотив – внутрішня, стійка психологічна причина поведінки або вчинків людини. Це стійке особистісне властивість, що належить людині. Мотивація ж розглядається як безперервний процес взаємодії людини і зовнішньої ситуації.
Діяльність ділового партнера зазвичай включає відразу кілька мотивів. Серед них є провідні й другорядні. Сукупність провідних і стійких мотивів визначає спрямованість діяльності ділового партнера, яка визначається необхідними для певної ситуації потребами. У деяких випадках ситуація може перешкоджати або сприяти реалізації мотивів ділового партнера, а в окремих випадках і нав’язувати йому вибір мотиву. Тому розрізняють два види мотивацій: внутрішня мотивація, яка виходить із психологічного світу ділового партнера і включає його власні переваги; ситуаційна мотивація, яка виходить із обставин, що склалися ділової ситуації і включає важливі для неї моменти. Обидва типи мотивацій взаємно переплітаються, тому дії ділового партнера визначаються ними обома. Від цієї взаємодії залежить і те, які мотиви стануть найбільш кращі для ділового партнера в певній ситуації.
Мотивації ділових партнерів можна простежити на основі мотиваційної теорії функціональної автономії американського психолога Гордона Олпорта. Відповідно до цієї теорії вся система сформованих мотивацій особистості постійно розвивається і виростає з попередньої системи мотивацій, але діюча незалежно від них. Незалежні мотиви обираються свідомо і є самодостатніми. Мотиви, які найбільш близькі особистості, стають керівними в системі мотивації. Г. Олпорт не заперечую впливу на діяльність людей несвідомих, що виходять з мотивів дитячих переживань, імпульсів. Але діяльність нормального дорослої людини найчастіше мотивована усвідомлюваними переживаннями або причинами. Виходячи з цієї теорії можна виділити провідні мотиви ділового спілкування: мотив «уникнення невдач» – виражається в прагненні особистості пристосовуватися до зовнішнього середовища, щоб не потрапити в несприятливу ситуацію; мотив «досягнення успіху» – виражається в прагненні до все більшої самоактуалізації і творчого розвитку особистості. Проходження йому робить відносини більш моральними і позитивними, так як індивід отримує можливість для розкриття своїх здібностей.

Посилання на основну публікацію