Добро як основа моралі

Моральні якості, що становлять основу моралі, виражаються і закріплюються в різних видах чеснот. Доброчесність розуміється двояко: 1) як вираження узагальненого властивості людини – відповідати моральному ідеалу особистості; 2) як вираження окремого морального якості. Доброчесність – ознака моральної досконалості, який служить оцінкою вчинків особистості з боку інших людей. Вона є моральною установкою і наміром людини діяти на основі моральних принципів. Добродіяння як досконалість ґрунтується на цілісності особистості та її тотожність самій собі. Але разом з тим ми стаємо досконалішими в прагненні вийти за межі самих себе й перейнятися розумінням сутності інших людей. Тому чеснота здійснюється через визнання цінності сутності та існування іншої людини. На думку французького філософа-екзистенціаліста Е. Левінаса, моральний розвиток людини відбувається протягом тривалого часу і у взаємодії з іншими людьми. Початком морального вдосконалення індивіда має стати визнання цінності іншої людини, до якого він проявляє свої моральні якості. Існування іншої людини і його суверенної суті є умовою радикального морального зміни індивіда.
Природа чеснот багатогранна, і важко звести їх походження до одного джерела. Аристотель у творі «Нікомахова етика» виділяє два джерела формування чеснот – розум і звички. Доброчесність виникає через обмеження від пристрастей і формування уявлення про добро. Приборкання пристрастей є справою розуму. Тому чеснота – внутрішній порядок або склад душі, який знаходиться людиною у свідомому і цілеспрямованому зусиллі волі. Доброчесна людина знаходить здатність чинити найкращим способом щодо задоволень і страждань.
Англійський мислитель епохи Просвітництва Д. Юм бачить джерелом чеснот почуття: «Моральне добро і зло, очевидно, розрізняються нами за допомогою почуттів, а не розуму». Причинами походження моральних почуттів є розгляд характерів і афектів і роздум про їх сприяння щастю людини. Доброчесність розуміється як якість душі, що викликає задоволення при міркуванні про нього. Воно проявляється через вчинки людей. Тому чеснота – все, що в людських вчинках приносить задоволення.
В.С. Соловйов розглядає в якості джерела чесноти почуття обов’язку. На його думку, чеснота – це належне ставлення людини до всього: до Бога, інших людей і світу в цілому. Оскільки між Богом, світом і людиною не існує тотожності, повинність не зводиться до рівності.

Посилання на основну публікацію