Зменшення негативного впливу СО2 на клімат

Водорості та двоокис вуглецю існують в симбіозі. При рясному надходженні С02 водорості ростуть швидше, поглинаючи парникові гази як губка. Беручи до уваги великі масштаби утворення С02 у промислових процесах, для того, щоб забезпечити ним водорості, потрібне підсилене змішування вуглецевих газів з водою; це зумовить підвищення продуктивності водоростей, за умови що вони максимально забезпечені сонячним світлом і закриті від тіні. Сучасний метод змішування повітря з водою – це майже те ж саме, що вбивати муху кувалдою; зусилля і сила застосовуються для отримання малого результату. Неефективність таких процесів пояснює, чому кінцевий результат є занадто дорогим. Ситуація ще більше погіршується через те, що виробники зазвичай дотримуються головної моделі бізнесу—у даному випадку, це виробництво біопалива, — не звертаючи уваги на будь які інші варіанти. Не дивно, що сучасні методи не є комерційно вигідними, навіть при зростанні цін на нафту.

Щоб знайти ефективний спосіб змішування повітря та води, буде доцільним звернутися до природи. Природні системи ніколи не використовують насоси чи вентилятори. Природа покладається на вихор. Перші оцінки говорять про те, що вода, до якої подається під тиском повітря, що містить до 13 % С02, може абсорбувати в 4 рази більше повітря, якщо використовується вихор. Політика обмеження промислових викидів за рахунок квот, запропонованих для парникових газів, передбачає можливість отримання значно більшого прибутку при тій самій капітальній інфраструктурі лише за рахунок використання сили тяжіння! Проте, це тільки перший крок. Мабуть, другий крок є ще більш важливим.

Повітряні бульбашки, що містять вуглецеві гази, можна розподілити у воді та зробити доступними для водоростей, при цьому ці бульбашки будуть мати такий розмір, який найкраще підходить для мембран водоростей. Бульбашки, які в 10 разів більше, а в деяких біореакторах навіть в 10 000 разів більше, ніж пори в мембранах водоростей, роблять цей процес неефективним і неконкурентоспроможним. Занадто великі бульбашки залишаються невикористаними і припиняють своє існування у вигляді турбулентності на поверхні води. Вихрова технологія дозволяє утворювати мікробульбашки, адаптовані до отворів мембран. Навіщо їсти обід ковшем екскаватора, якщо можна використати вилки, ложки й ножі?

Ознакою того, що повітряні бульбашки є малими за розміром, є те, що вода за своїм кольором стає подібною до молока. Каталізатором усього процесу виступає вода, а джерелом енергії служить найнадійніша сила на Землі — сила тяжіння. Спираючись на це, ми можемо спроектувати самодостатні, стабільні та конкурентоспроможні рішення.

Перевагою водоростей є те, що речовини, які виробляються ними, не обмежуються лише ліпідами, які можна переробити на біопаливо. Після екстракції масла залишається маса, що багата протеїном, а тому придатна для харчування людини та для годівлі тварин. Саме так уявляв собі використання водоростей професор Вієра Коста із самого початку. Його студенти навіть встановили, що залишкові мембрани водоростей складаються з чистих ефірів і можуть бути перетворені на натуральні поліефіри. Таким чином, ми повертаємось до концепції суцільного біоочищення, або, як це назвала група бразильських вчених, «суцільне фото-біоочищення», розуміючи під цим терміном процес відновлювального виробництва, яке може продовжуватися так довго, як довго сяє сонце, діє сила тяжіння, а в атмосферу надходить С02. Беручи до уваги низький ризик того, що якийсь із цих факторів перестане діяти, перспективи є дуже позитивними.

Цей комплект винаходів та інновацій може допомогти зменшити зміни клімату, паралельно з цим забезпечуючи продовольством та паливом, причому каталізатором процесу є вода. Дивно, що хтось пропонує «арештувати» С02 шляхом закачування його вглиб океанів. Це потребує великих затрат капіталу, а для інвесторів нічого не надає взамін. Це не має жодного економічного сенсу, якщо, звичайно, ця робота не буде виконана за рахунок державних субсидій; але це було б безглуздим використанням субсидій. Окрім цього, таке рішення не буде корисним і з точки зору створення самодостатньої стабільності. «Геть з-перед очей — із серця геть», — такий підхід вже є застарілим. Цей підхід призводить до хімічного забруднення міст, переповнення сміттєзвалищ, рекреаційних парків поблизу місць зберігання ядерних відходів та інших короткозорих безглуздих заходів «захисту шляхом віддалення», які часто є причиною невідшкодованих втрат і критичних збитків.

Продовольство та енергія є побічними продуктами процесу, в якому задіяні водорості, С02, вода та сонячне світло і результатом якого є біопаливо. Це є приклад ефективного симбіозу. Також варто відзначити, що такий процес створює робочі місця. Скільки? Найбільшими джерелами емісії С02 є теплові електростанції та цементні заводи. Якщо б на 10 тисяч електростанцій у СІЛА, Європі, Китаї та країнах, що розвиваються, застосовувалися б такі технології, вони б створили в середньому 100 робочих місць на 1 установку; в сумі це — мільйон. Це було б гармонійне поєднання старого і нового, міст між паливом (у першу чергу — вугіллям) та відновлюваними технологіями. Інвестиції, потрібні для будівництва цих установок, дорівнюють вартості десяти атомних станцій, кожна з яких коштує 10 мільярдів доларів. Чи можуть десять атомних станцій створити мільйон робочих місць? Ні! Скільки часу потрібно, щоб запустити в дію ці десять атомних станцій? Щонайменше десять років!

Якщо ми спокійно поглянемо на економічні і соціальні наслідки одного комплекту рішень у порівнянні з іншим, якщо наше обговорення торкається економіки, середнього розміру інвестиції, потенціалу створення робочих місць і досягнення багатьох різноманітних переваг, що надається відновлюваним паливом та натуральними полімерами, з точки зору здоров’я та зайнятості, — тоді стає зрозумілим, що атомна енергетика програє. Ядерна енергія ніколи не використовується жодною екосистемою. Економічні та комерційні моделі повинні зараз приділяти головну увагу потребам живої природи. Без сумніву, сприяння життю має бути початковою точкою будь-якої діяльності людства.

Дивно, що наші інженери ігнорують багато потенційних джерел енергії, хоча останні є реальними джерелами енергії, які ми використовуємо разом з іншими організмами на планеті. Складається враження, що відкриття стосовно того, як ми можемо відповісти іншим чином на наші потреби в енергії, ніколи не доходять до діячів і стратегів корпоративної політики, котрі вважають, що чим більше — тим краще, і не готові ризикувати навіть у часи достатку. Тим професіоналам у галузі промисловості, які вважають, що жодна альтернативна технологія не зможе стати серйозним варіантом розвитку, ми хочемо відповісти словами Марії, молодої студентки з бразильського міста Курітіба, якій розповідали про те, що енергія, яка отримується з бананової шкірки та яєчної шкаралупи, ніколи не зможе конкурувати з енергією ядерного розпаду та спалювання вугілля. Марія терпляче та поважно вислухала директора нафтової компанії, а потім відповіла: «Гаразд, через 25 років, коли я вже буду стара, я доведу Вам, що Ви помиляєтесь». Немає нічого кращого для суспільства, ніж наступне покоління, що намагається створити щось інше та краще.

Посилання на основну публікацію