Збір води за допомогою притягування та відштовхування

Намібійський жук (лат. Onymacris plana), корінний мешканець пустелі Наміб, не просто темний, а насичено чорний. Він показує кращі результати в управлінні точкою роси порівняно з рослинами в тому самому місці, бо використовує теплопровідність та має іншу фізичну властивість — надмірну гідрофобію. Насамперед здатність пустельних жуків відштовхувати воду може здатись нелогічною, так само як вітрові щітки на субмарині. Однак ретельний аналіз, проведений Ендрю Паркером, вченим з Великобританії, довів, що мікроскопічні краплі роси з’являються щоранку, тільки-но сонце сходить над горизонтом. Ці краплинки швидко відбиваються від гідрофобної поверхні жука чи поверхні листка, перед тим як випаруватись. Мікроскопічні краплинки відштовхнутої роси збираються на найбільш гідрофільних ділянках навколо крил жука. Ця взаємодія гідрофобної та гідрофільної поверхонь забезпечує намібійському пустельному жуку достатню на день кількість води, якої вистачає для того, щоб вмитися та втамувати спрагу. Цікаво зазначити, що така система водного та температурного контролю є індикаторно-інтуїтивною: чорний колір забезпечує виживання в найспекотнішому кліматі, а водовідштовхуючі поверхні акумулюють питну воду.

Посилання на основну публікацію