Японська економічна модель

Японська модель сформувалася як модель корпоративного менеджменту на базі традицій національної культури, а також під впливом поразки у Другій світовій війні і сильного впливу США в умовах повоєнного розвитку. Ця модель відрізняється соціальної згуртованістю і взаємозалежністю, груповий солідарністю, схожою з сімейної.

Післявоєнна американізація Японії торкнулася тільки фасаду країни (конституції, демократизації, прав людини і т. Д.). Японія – країна з сильно вираженою соціальною відповідальністю бізнесу. Висока внутрішня інтеграція суспільства, в тому числі через безліч громадських, професійних, релігійних, культурних, спортивних та інших (клубних) організацій, додає особливий внутрішній динамізм зовні консервативному японському суспільству, забезпечує соціальний захист кожної людини. У країні немає ні бездомних, ні жебраків. У цьому сенсі ця країна унікальна.

Основним суб’єктом ринку в Японії є фінансово-промислові групи – кейрецу. Формально органи корпоративного менеджменту в Японії не відрізняються від американської моделі, проте їх практична діяльність пов’язана з національними традиціями і звичаями. Вони також вплетені в зазначені вище неформальні об’єднання: клуби, спілки, асоціації, в яких «розчиняються» соціально-класові відмінності людей за характером власності. Це сприяє формуванню довірчих відносин в середовищі верхнього менеджменту різних взаємодіючих між собою компаній, які «перетікають» на нижні поверхи підприємництва. Специфічну роль у цій моделі відіграють банки. Кожне підприємство прагне встановити тісні контакти з одним банком, який стає головним банком корпорації. Як правило, цей банк і кредитор, і акціонер, і інвестор, і консультант.

У Японії широко використовується практика внутрішньогрупового пересування персоналу, т. Е. Відряджання співробітника в інший підрозділ корпорації. Ця практика також сприяє і формуванню особистих стосунків у середовищі менеджменту, обміну досвідом, знаннями, інформацією.

Основним елементом японської моделі менеджменту є система довічного найму персоналу. Вона охоплює близько половини всіх зайнятих співробітників і формує специфічну ділову культуру зі ставленням до компанії як до своєї сім’ї. Що виникає при цьому у персоналу почуття причетності до всього, що робить корпорація, надає останньої особливу стійкість. Тільки японської моделі корпоративного управління притаманні такі риси:

• довічний найм працівників;

• система головних банків;

• система безумовної ієрархії та підпорядкування.

Досвід перших повоєнних років показав, що природний шлях до ринку в Японії лежить через розвиток різноманітних форм власності: колективної, одноосібної, приватної, акціонерної, з іноземною участю та ін. Підтримуючи їх успішний розвиток, можна не тільки забезпечувати швидке зростання суб’єктів ринку, а й змінювати структуру національного господарства за формами власності, коригувати інвестиції та виробництво у бік наближення їх до реальних потреб економіки та соціальної сфери.

Суб’єкти ринку в Японії формувався не через руйнування існуючих державних структур, а в основному заповненням порожніх ніш новими комерційними структурами, т. Е. З перших кроків економічна реформа працювала на зменшення дефіцитності економіки в Японії. Для цього використовувалися не тільки внутрішні резерви, а й активно залучалися іноземні капітали, впроваджувався іноземний (американський) досвід.

Стимулюючи господарську ініціативу на мікрорівні, керівництво країни не послаблювало макроконтроль над економікою і при небезпеці незбалансованості відразу вживав заходів.

Вивчивши власний і зарубіжний досвід, уряд Японії в 60-х рр. XX ст. визнало можливим здійснювати реформу не за чужими рецептами, а виходячи з особливостей країни, і рішуче стала на шлях будівництва японського «економічного дива».

Особливістю економічної моделі Японії є єдність державного апарату і великого капіталу у вирішенні спільних проблем. Дотепер відзначається висока координація дій промислових, торгових, банківських компаній і уряду. При цьому державне підприємництво в другій половині XX ст. займало скромне місце. У його сферу входять 13 банків, ряд інфраструктурних об’єктів. Держава перерозподіляє відносно невелику частину національного доходу – близько 30% ВВП. При цьому воно впливає на господарські процеси через бюджетні та грошово-кредитні інструменти, жорстко присікає корупцію в економіці та адміністративної діяльності.

У країні діє система загальнодержавного, регіонального, цільового, галузевого і внутрішньофірмового планування. На загальнодержавному рівні розробляється система планових прогнозів і програм індикативного характеру, що означають основні і бажані для суспільства орієнтири економічного і соціального розвитку. Своєрідність японської економічної моделі надає і роль вищих посадових осіб. За місцевими звичаями їхні вказівки обов’язкові для виконання фірмами. Якщо фірма їх порушує, то її суворо карають науки іншим.

Японська модель передбачає абсолютизацію ринкової свободи і значне обмеження дії ринкових сил. На початку XXI ст. 40% усієї виробленої продукції в країні було об’єктом тих чи інших обмежень і державного регулювання, в тому числі цінового впливу. Тривалий час ця система забезпечувала кращі результати, ніж інші різновиди ліберальних моделей функціонування господарства. На основі економічних і адміністративних принципів управління державі вдавалося ефективно проводити в життя вироблену за участю підприємницьких кіл політику.

В останні десятиліття економічна модель Японії зазнала деяких змін і з напівдержавною стала більш відкритою і спирається на ринкові принципи. Структурна перебудова діяльності корпорацій супроводжувалася поглинаннями та об’єднаннями: 60% угод проходило за участю компаній, контрольованих іноземним капіталом і безпосередньо іноземними компаніями. Це призвело до різкого зростання транснаціонального елемента у виробничій діяльності японських компаній, переходу ряду з них на ліберальну модель господарювання. В цілому японська модель показала свою стійкість і ефективність.

Багато елементів японської моделі використовуються новими індустріальними країнами Східної та Південної Азії, в тому числі країнами АСЕАН.

Посилання на основну публікацію