Як виправити екологічні помилки?

Уявіть себе наприкінці 45-хвилинної поїздки за межі Йоганнесбурга, промислової столиці всієї Африки. Пустельний, схожий на місячну поверхню пейзаж, що постане у вас перед очима, міг би слугувати чудовим фоном для останніх науково-фантастичних фільмів. Ви стоїте на вершині гори з відходів видобутку, кожна тонна яких містить багато урану і краплину золота. Уявіть пряму лінію, що тягнеться на чотири кілометри (12 000 футів) до неба, і ви краще відчуєте масштаби найглибших шахт на Землі, прокладених на таку ж відстань у вас під ногами. Засуджуючи екологічне спустошення, ми, однак, не можемо не захоплюватися цим інженерним дивом. Глибоко в земній корі природна температура сягає майже 130° F (за Фаренгейтом). Важко навіть уявити, скільки знань та досвіду знадобилося, щоб реально забезпечити повітрям та необхідним температурним режимом близько 20 000 шахтарів, котрі працюють на глибині 4 000 метрів нижче земної поверхні. Для того щоб створити прийнятне для роботи середовище, в надрах Землі працюють льодогенератори. Завважимо: найбільші у світі льодогенератори, які потребують безперервного живлення, постійно охолоджують повітря під землею.

Відразу ж спадає на думку запитання: «Чи зможе це коли-небудь стати екологічно раціональним?» Чи можуть взагалі гірничодобувні компанії після виконаних робіт залишити місцеве населення в кращих умовах, ніж до цього? Погляньмо на лишайники — чудових шахтарів, котрі здатні отримувати з гірських порід такі специфічні неорганічні молекули, як магній, і обмінюватися ними з іншими життєвими формами в екосистемі. Бактерії вміють вибірково виокремлювати метали шляхом хелатування, але людство використовує лише грубу силу та небезпечні токсини, разом із ртуттю та ціанідом, аби отримати бажану руду. І хоча у нас не вистачає знань та навичок, щоб виправити помилки минулого, ми можемо зробити все для того, аби не повторювати їх у майбутньому. Ми не в змозі сьогодні перетворити гірничу справу на абсолютно безпечний напрям діяльності, але в наших силах, щонайменше, розробити стратегії, які б допомогли пом’якшити екологічний та соціальний біль, завданий видобутком.

З висоти гори, утвореної з пустої породи, ми спостерігаємо один з найбільш агресивних проявів людського марнославства. Озброєні динамітом, споживаючи величезну кількість води та енергії, компанії видобувають невелику кількість золота з глибин Землі. Шахтарі ж вимушені жити і працювати в нестерпних умовах, надсилаючи мізерні доходи додому, аби забезпечити свої сім’ї. Ніхто не знає, скільки з них лишиться живими через десять років, не говорячи вже про їхню працездатність.

Гірничодобувна промисловість є ризикованою з кількох точок зору. Навіть зважаючи на те, що ціни на золото на світовому ринку сягають рекордних рівнів, немає жодної гарантії, що видобуток цього дорогоцінного металу лишиться прибутковим найближчими роками, особливо, якщо всі зовнішні витрати та витрати на рекультивацію земель будуть лягати не на плечі місцевого населення, а повністю покриватимуться з доходів гірничодобувних компаній. Іноді золотоносна порода з глибин південноафриканської землі надходить з природним вмістом урану. Пуста порода, тобто те, що лишається після збагачення руди, звалюється на поверхню, утворюючи пустельний гребінь вздовж обрію. Чудовий вид на околиці застилає забруднене повітря, але його джерело не сусіднє місто, а пил, що здіймається зі звалищ насиченого ураном шлаку. Уран потрапляє у повітря і воду, загрожуючи всьому живому смертельно небезпечними захворюваннями. Кілька контрольних організацій відкрито засуджували забруднення і неодноразово чинили тиск на керівництво, аби примусити його знайти способи зменшити цей ризик. На жаль, оскільки акціонери зацікавлені лише в безперервному збільшенні доходів від приросту капіталу, будь-який проект, що так чи інакше передбачає їх зменшення, не потрапляє навіть на розгляд до керівних органів.

Уявіть найбагатші поклади золота під величезними запасами води та прошарком з доломіту. При затратах енергії вартістю 1,5 млн доларів на день вода і повітря повинні постійно закачуватися в шахти, щоб забезпечити працівникам необхідні умови. А тепер уявіть собі, що при вентиляції шахт в атмосферу потрапляє приблизно 100 тис. тонн метану на рік. З розвідуванням нових шахт ця цифра може навіть подвоюватися з року в рік протягом кількох десятиліть. Окрім згубного впливу на атмосферу, метан є значним фактором ризику для вибухів. Саме з цієї причини шахтарське обладнання коштує дорого. Воно виготовляється з міді, титану або берилію, оскільки ці метали не утворюють іскор.

Гірнича справа спричиняє численні виробничі ризики, небезпечні для життя та здоров’я. Йоганнесбург, або «Йобург», як його називають місцеві жителі, — це, напевне, єдине в світі велике промислове місто, яке не розташоване поруч з річкою або в прибережній зоні. Воно збудоване навколо рудників. Масивне викачування підземних вод та відвід води в 30-кілометровий трубопровід розірвали єдиний шлях водопостачання для об’єктів сільського господарства. Колишні угіддя Йобурзького мегаполісу зараз вкриті рубцями з шахт та звалищ відходів видобутку. З іншого боку, доступна вода має спірний рівень забруднення, що може вилитися в непридатність ґрунтів для виробництва продуктів харчування щонайменше протягом життя одного покоління. Будь-яка форма сільського господарства, особливо розведення великої рогатої худоби в прилеглих до шахт районах, не рекомендована вже сьогодні.

Геологи та біологи дізнаються все більше про шляхи проникнення токсинів у воду, повітря та ґрунт. Широколисті рослини накопичують токсини в своїх тканинах. Це створює ризики для здоров’я, особливо загрожує опроміненням та інтоксикацією тваринам, які споживають їх у їжу. Через нестачу наукових досліджень та даних моніторингу, статистика лишається неточною. Ні керівництво, ні уряд не можуть побачити повну картину цього складного процесу. Як результат — короткі наукові звіти, надані некваліфікованими людьми, часто є спекулятивними.

Ці екологічні та соціальні реалії не є єдиною причиною, через яку гірнича справа перебуває в напруженій ситуації. Хоча ціни на золото на світовому ринку ще ніколи не були такими високими, вартість його видобутку також досі ніколи не була такою непомірною. Ще гірше, південноафриканські електромережі перевантажені: електроенергетична компанія ESKOM повідомила про неспроможність задовольнити потреби гірської промисловості через відсутність інвестицій у розширення потужностей. Таким чином, зростання цін на енергоносії для відкачування повітря і води посилюється невизначеністю з електропостачанням. Це змушує гірничодобувні компанії робити величезні інвестиції в резервні дизель- генератори для безпеки шахтарів та створення потрібних умов в житловій зоні шляхом охолодження горизонтальних шахт на глибині у кілька тисяч метрів. В той же час електроенергія необхідна для транспортування руди з глибини 12 000 футів на поверхню для обробки. Якщо електрику відключають, шахти вимушені простоювати день-два із семи.

До повного списку чинників несприятливого впливу гірничодобувної промисловості обов’язково потраплять насипи з відходів переробки руди на пористих ґрунтах та насичені ураном пилові хмари, що здіймаються з них, опустелювання земель та утворення карстових воронок від безперервного викачування води, накопичення урану у водоймах та ґрунтах. Ми також не змогли не включити сюди соціальні проблеми, пов’язані з гуртожитками для робітників, які є прямим шляхом до ВІЛ-інфекції та інших венеричних захворювань. Після особистого відвідування цих глибоких шахт та ознайомлення з реаліями гірничого процесу можна легко усвідомити міру соціальної та екологічної деградації, що є усюди очевидною. Тим не менш, пошуки засобів вирішення цих проблем допомагають створити позитивний настрій для креативних і рішучих дій. У Південній Африці шлях до істини та примирення долає величезні труднощі. Але цей шлях полягає не стільки у викритті винних, скільки у визнанні недоліків та розробці нової бізнес-моделі, яка змогла б одночасно задовольнити акціонерів та сприяти відновленню нормальних умов для місцевого населення. Серед прихильників новаторських підходів є й такі люди, як Марк Катіфані, виконавчий директор компанії “AngloGold Ashanti”.

Посилання на основну публікацію