ВВП: поняття, види і методи розрахунку

Одним з найважливіших економічних показників є валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт або ВВП (Gross Domestic Product, GDP) – ринкова вартість усіх кінцевих товарів вироблених за рік у всіх галузях економіки на території держави, незалежно від національної приналежності використаних при цьому чинників виробництва.

Вперше поняття ВВП запропонував в 1934 році американський економіст Саймон Кузнець.

ВВП може бути виражений як в національній валюти країни, для якої він розраховується, так і представлений за паритетом купівельної спроможності, якщо це необхідно для міжнародних порівнянь.

Обсяг ВВП (за ПКС) за 2013 р в млрд. дол.: Показати

  • США – 16 800;
  • Китай – 16 158;
  • Індія – 6 774;
  • Японія – 4 624;
  • Німеччина – 3 493;
  • Росія – 3 461;
  • Бразилія – ​​3 012;
  • Франція – 2 437.

Виділяють два види валового внутрішнього продукту:

  • Номінальний ВВП – виражений в поточних ринкових цінах;
  • Реальний ВВП – номінальний ВВП з поправкою на інфляцію.

Існує три основні методи розрахунку ВВП:

  • За доходами – як сума всіх доходів в суспільстві за період;
  • По видатках – як сума всіх витрат понесених суспільством за періодом;
  • За доданої вартості – як сума доданих вартостей у всіх галузях.

ВВП важливий тому, що він є основним показником, на основі якого в більшості випадків визначається рівень і темпи економічного зростання країни. Зростання ВВП, як правило, супроводжується збільшенням числа робочих місць, підвищенням рівня ділової активності, зростанням споживання товарів і поліпшенням якості життя.

Динаміка ВВП є основою визначення періоду економічного (ділового) циклу, на якому в даний момент знаходиться економіка держави.

Втім, варто відзначити, що не завжди зростання ВВП супроводжується зростанням соціальної або навіть економічного добробуту суспільства. Проти сліпої віри в об’єктивність ВВП як індикатора загального добробуту застерігають багато авторитетних економісти, зокрема сам Саймон Кузнець.

Основні чинники зростання ВВП:

  • залучення у виробництво додаткових ресурсів;
  • збільшення продуктивності обладнання (за рахунок науково-технічного прогресу);
  • використання більш прогресивних технологій і більш кваліфікованої праці.
Посилання на основну публікацію