Відходи промисловості

Загальна сума, яку витрачають США на транспортування відходів на звалища, досягає 50 мільярдів доларів. Якщо ми додамо до цієї суми вартість збору, перевезення, сортування та розміщення відходів будівництва, сільського господарства, гірничої промисловості та промисловості в цілому, то отримаємо колосальну суму, яка становитиме трильйон доларів. Це означає, що сума, яку витрачають на відходи щорічно, перевищує вартість комплексу заходів щодо стимулювання всієї американської економіки в 2009 році, і є більшою за гігантський дефіцит, передбачений європейськими урядами для підтримки банків під час кризи. Тоді, коли ці трильйони закладаються в національні бюджети як в цілком продуктивний вид діяльності, ми розуміємо, що робота з відходами—діяльність не продуктивна. Створювані робочі місця не повинні розглядатися як «зелені». Земля, відведена під сміттєзвалища, не продуктивна. Просочування токсичної води на сміттєзвалищах та затрати на запобігання цього явища не враховуються та повністю перекладаються на плечі громадськості, а не на гігантські корпорації з величезними прибутками.

Така економічна модель існує протягом двох століть і стимулює нескінченний цикл росту, споживання, накопичення відходів, посилюючи непомірний апетит до матеріального збагачення, через який людство вже встигло накопичити такий борг, котрий навряд чи можна повернути. Ми прагнемо занадто багато отримати в кредит, який пропонується банками, щоб купити те, чого дуже часто зовсім не потребуємо. Тим часом, багато життєво необхідних потреб людей, особливо тих, які проживають у країнах, що розвиваються, залишаються непоміченими. Світовий попит виріс за межі можливостей Землі забезпечувати занадто велику кількість сімей питною водою та щоденним харчуванням. Незважаючи на всі наші досягнення, існуючі засоби не можуть задовольнити потреби всіх. Наш спосіб життя та наші бажання потребують все більшого вироблення енергії, а відповідно використання палива, вугілля, атомної енергетики і навіть фотовольтаїки та вітрової енергетики (котрим для швидшого розвитку теж потрібна електроенергія). Проте ми можемо і повинні змінити ситуацію на краще.

За останнє десятиліття багато захисників природи та провідних економістів звернулись із закликами до високорозвинутих країн скоротити характерне для них матеріальне споживання. Цим закликам передувала ідея ефективного використання матеріалів, сформульована в книзі Ернста Ульріха фон Вайцзеккера, «Фактор чотири», що стала своєрідною доповіддю Римського клубу. Концепція Ульріха про «екологічний відбиток» пропонує вимірювальні засоби для оцінки людських потреб в контексті здатності екології до відновлення. Вона ввійшла в професійний словник та в доступній формі висвітила екстенсивний метод використання матеріалів. Якщо ми не змінимо наші звички, то нам знадобиться ще одна додаткова Земля, яка зможе витримати сформований нами рівень виробництва та споживання, а також вмістити ті відходи, які нам уже ніде складувати. Економіка не руйнується через звичайну дезінтеграцію фінансових ринків, де накопичились умовні гроші. Наша економіка перебуває в напруженні, тому що матеріальний світ спирається на матеріальні ресурси, яких у нас немає, проте є відходи, які ми не знаємо куди подіти. Мабуть, перший крок, який треба зробити, — це зупинити виробництво та споживання тих речей, без яких ми можемо обійтись і які утворюють відходи, особливо ті, що є токсичними для нас і всіх живих істот на планеті.

Посилання на основну публікацію