Терморегуляція в пустелі

Темне забарвлення і незвичайний спосіб життя вельвічії дивовижної (лат. Welwitschia mirabilis), пустельної рослини, дає нам ще одну підставу вважати, що наявність лише білого кольору не може забезпечити тривалий комфорт, особливо коли мова йде про виживання. Пустеля Наміб безводна щонайменше протягом 55 мільйонів років і вважається найстарішою пустелею в світі. Коник, який випадково стрибне з каменя на пустельний пісок, обпечеться та помре за декілька хвилин. У такому спраглому середовищі, де дощ випадає лише один раз на сім років, вельвічія дивовижна не тільки виживає, але й має тривалість життя, що складає 2 000 років чи навіть більше, здається, б’є рекорд як найдавніша рослина на Землі. Вельвічія дивовижна навчилась вловлювати росу своїми двома листками і удосконалила цю майстерність до такого високого рівня, як і здатність черпати вологу з двохметрової глибини.

Світлі кольори відштовхують сонячне проміння та скорочують поглинання тепла поверхнею. Якщо люди й цінять низькі температури, то їм бракує пустельного досвіду. У пустелі найголовніша мета — не прохолода, а якнайшвидше зниження точки роси, щоб мізерна кількість вологи могла бути попередньо поглинута. Прохолодна поверхня збільшує точку роси і таким чином скорочує кількість вологи, доступної для збору кожного ранку. Темніші кольори сприяють нижчій точці роси з теплішою поверхнею та прохолоднішим повітрям. Це означатиме більшу теплову абсорбцію протягом дня, за винятком тих рослин та жуків, які можуть відштовхувати тепло. Члени цієї пустельної екосистеми виживають завдяки зменшенню тепла, досягаючи цього через циркуляцію повітря та конвективний теплообмін. Ось вам ще один приклад екологічного використання фізичних принципів.

Також пустеля Наміб є домівкою для величезної кількості лишайників. Вони насправді не є рослинами, а швидше — симбіозом двох організмів — гриба та водорості. Гриби функціонують як тіло, що поглинає воду для всього лишайника з ранкового та вечірнього туману. Завдяки фотосинтезу водорості виробляють поживні речовини, потрібні для виживання. Хоча їх міцелій може бути товщиною всього дві клітини, ці лишайники, мабуть, є найкращими шахтарями в світі, здатними проникати всередину твердого каменя.

«Як же це можливо?» — запитаємо ми. Наш метод проникнення в породу був сформульований Альфредом Нобелем, який відкрив хімічну реакцію, що допомогла створити «динаміт» — єдиний сучасний засіб добування корисних копалин з глибин Землі. Людство використовує хімічні ресурси тоді, коли природні системи спочатку використовують фізичні. Лишайники не використовують динаміт; насправді ніщо в природі не використовувало б таку надмірно руйнівну силу. Мікроскопічний розмір міцелію лишайника дозволяє йому просто орієнтуватись у просторі між кристалами гірської породи. Коли він наштовхується на молекули магнію, то намагається виштовхати їх поближче до поверхні, де вони можуть бути поглинуті рослинами, які в свою чергу забезпечують існування тварин. В результаті чудової та добре відпрацьованої техніки лишайника фауна та флора пустелі Наміб мають доступ до відкритих мінералів, необхідних для їхнього функціонування у цьому непростому середовищі. Внесок кожного виду забезпечує виживання всім, хто живе в таких обмежених параметрах температури, вологості та світла.

Посилання на основну публікацію