Способи боротьби з інфляцією

Основні способи боротьби з інфляцією

Для кожної окремо взятої економіки країни може застосовуватися свій індивідуальний комплекс засобів і методів боротьби з інфляцією. Економісти виділяють три найбільш поширених підходу.

Активна бюджетна політика: держава скорочує витрати і збільшує податковий тягар. Такі заходи сприяють мінімізації бюджетного дефіциту і зниження сукупного попиту. У свою чергу, зменшується ділова активність і потроху стихають темпи інфляції. «Зворотною стороною медалі» такого роду заходів, може виявитися зниження інвестиційної активності, що в більшості випадків служить причиною падіння обсягів виробництва. Як наслідок, в економіці можуть почати розвиватися застійні явища, що тягнуть за собою скорочення кадрів і зростання безробіття.

Регулювання кредитів, заробітної плати і цін. Держава таким чином впливає на обсяг монетарної пропозиції, зводячи, при цьому, до мінімуму дефіцит держбюджету. Основний недолік даного підходу полягає в тому, що подібні жорсткі адміністративні заходи, неодмінно підсилюють соціальну напругу, оскільки багато людей залишаються незадоволеними скороченнями заробітної плати і «оптимізацією» робочих місць.

Грошово-кредитне (монетарне) регулювання. Його повинен здійснювати повністю незалежний від уряду Центральний банк країни. Саме йому належить ключова роль в регулюванні обсягу грошової пропозиції. Зокрема, Центральні банк встановлює ключову ставку і норму обов’язкового резервування що потужно впливає на обсяг монетарної маси в обігу, на кредитну активність і на фінансовий ринок в цілому.

Методи боротьби з інфляцією

Методи боротьби з інфляцією можна також поділити на прямі і непрямі. Має місце наступна закономірність: чим глибша криза, тим актуальніше прямі методи впливу Центрального банку і уряду на економіку і монетарну масу, зокрема.

Прямі методи включають такі заходи:

  • жорстке державне регулювання кредитної сфери;
  • державне регулювання цін і заробітної плати;
  • регулювання зовнішньої торгівлі, валютний контроль, а також жорстке регламентування операцій з іноземним капіталом і т. д.

Для більш-менш розвиненою економічної системи набагато краще будуть непрямі ( «м’які») методи, які включають наступне:

  • валютні інтервенції, що проводяться Центральним банком, котрі матимуть короткостроковий вплив на курс національної валюти;
  • операції на відкритому ринку (купівля і продаж державних облігацій на внутрішньому ринку);
  • регулювання величини ключової ставки Центрального банку;
  • зміна норми обов’язкових резервів комерційних банків і т. д.

Варто зазначити, що непрямі методи у вітчизняній економіці можуть виявитися не настільки ефективними, оскільки ринковий механізм все ще не досяг достатнього рівня розвитку. Так, наприклад, все ще недостатньо розвинений фінансовий ринок і, зокрема, ринок державних облігацій. Відповідно, держава, здійснюючи операції на відкритому ринку все ще не може в достатній мірі впливати на обсяг грошової пропозиції.

Найбільш радикальна і в той же час, дієва міра в боротьбі з високою інфляцією – це, мабуть, грошова реформа.

Всі грошові реформи, за методами їх проведення можна розділити на три основні типи:

  • Конфіскація та обмін грошей по дефляційного курсу. Подібні заходи мають основну загальну для всіх мета – різке зменшення грошової маси в обігу;
  • Тимчасове (часткове або повне) заморожування банківських рахунків підприємців і населення;
  • Комбінування першого і другого методів.

Всі перераховані вище методи відносяться до так званої «шокової терапії», а тому застосовуються вкрай рідко, коли ситуація в економіці близька до катастрофічної.

Крім того, грошові методи можуть бути наступних видів:

  • нуліфікації. Вона являє собою анулювання її знецінення національної грошової одиниці і введення нової валюти;
  • ревальвація – відновлення колишнього курсу національної грошової одиниці;
  • девальвація (протилежна ревальвації) – має на увазі зниження офіційного курсу грошової одиниці. Найчастіше здійснюється з метою стимулювання експорту;
  • деномінація ( «метод закреслення нулів») – являє собою укрупнення масштабу цін.

Часто центральні банки країн для боротьби з інфляцією вдаються до режиму інфляційного таргетування. В даному випадку ставляться конкретні цільові орієнтири щодо рівня інфляції та обсягом грошової пропозиції в економіці, які держава прагне досягти, незважаючи навіть на циклічні коливання економічної кон’юнктури.

Існує також концепція пропозиції, яка стверджує, що якщо має місце інфляція попиту, то уряд повинен розробити такі заходи, які сприяли б збільшенню сукупної пропозиції. В результаті цього, зростаючий попит стикається зі зростаючим обсягом сукупного виробництва. Згодом досягається макроекономічна рівновага, яке і стабілізує рівень цін в економіці. Цього можна досягти завдяки проведенню ефективної стимулюючої державної економічної політики (зниження податків, надання інвестиційних кредитів на пільгових умовах, зменшення втручання держави в роботу ринкового механізму, стимулювання малого та середнього підприємництва і т. Д.).

Висока інфляція (як і дефляція, що виражається в зниженні загального рівня цін і, отже, ділової активності) становить серйозну перешкоду економічному розвитку, знижує реальні доходи населення, робить негативний вплив на інвестиційний клімат в країні, а боротьба з нею вимагає значної зусиль і витрат.

У кожного з перерахованих вище підходів є свої переваги і недоліки, а тому жоден з цих методів не можна вважати універсальним і на всі часи. Вся справа в тому, що інфляція – це насправді дуже складне і багатоаспектне явище, незважаючи на те що його зовнішній прояв (підвищення середнього рівня цін) здається, на перший погляд, гранично простим і зрозумілим навіть простому обивателю. Помірну інфляцію (кілька відсотків на рік) зовсім не слід розглядати як щось вкрай негативне – навпаки, вона лише стимулює динамічність економічного розвитку.

Посилання на основну публікацію