Соціалізм – коротко

У жовтні 1917 року робітники і селяни, солдати і матроси під курівництвом професійних революціонерів, очолюваних В.І. Леніним, скинули існуючий режим і взяли владу в свої руки. Крах монархії був значною мірою обумовлений відсутністю навіть мінімальної підтримки її у всіх прошарках суспільства.

Наступні за революцією 70 років являють собою зразок, своєрідне наочний посібник функціонування командної економіки: тоталітарна держава і масовий терор над населенням, централізоване планування економічної діяльності та централізований розподіл засобів виробництва і предметів споживання, громадська (читай: державна) власність на засоби виробництва і відсутність конкуренції , що викликають безроздільний монополізм виробників.

Але, мабуть, найбільш характерною рисою радянської системи (від слова Поради – вищий орган управління країною) було майже повна відсутність матеріальних, корисливих стимулів до праці, підмінених системою моральних стимулів.

Перетворення в сільському господарстві полягали в до колективізації. У ході її селяни були насильно об’єднані у виробничі кооперативи, колгоспи – своєрідну громаду під початком радянської влади. Одночасно в процесі колективізації були знищені, у тому числі і фізично, успішно працюючі селяни і їх господарства. Відповідно до прийнятого відразу після революції Декретом про землю всі сільськогосподарські угіддя розподілялися «по їдоках», тобто порівну. Проте приблизно через 10 років з’ясувалося, що лише невелика частина селянських господарств працює по-справжньому ефективно. Саме ці селяни і були оголошені владою «кулаками» і уражені в правах, а їх майно – експропрійовано.

Ступінь усуспільнення капіталу в промисловості була ще вищою: тут було оголошено загальнонародним абсолютно все: від фабрик і заводів до найпростішого верстата. На основі цього тотального одержавлення уряд Росії вирішив здійснити «соціалістичну індустріалізацію». І вона була проведена за рахунок масованого, цілеспрямованого накопичення та масового недоспоживання населення. Слід, однак, відзначити, що здійснення індустріалізації дало можливість нашій країні перемогти у Великій Вітчизняній війні.

Неймовірними зусиллями і жертвами нашого народу вдалося зробити те, що колишня неграмотна, аграрна країна, відновивши зруйноване війною господарство, стала великою індустріальною, науковій та культурній державою. Але відставання в рівні технічного розвитку, в якості продукції, у випуску товарів широкого вжитку продовжувало залишатися значним.

З метою переходу на більш ефективні методи ведення господарства в 1965 році була зроблена спроба перейти до змішаної економіки (з елементами ринкової економіки). У ході економічної реформи тоді були введені початку комерційного розрахунку, знижено кількість спускаються зверху централізованих планових показників, розширена господарська самостійність підприємств. Ця спроба завершилися невдачею.

Досягти технічної зрілості промисловості, відповідає світовим стандартам, так і не вдалося. У 70-80-ті роки економіка Росії представляє собою малоефективне, в порівнянні з розвиненими країнами, однобоке господарство з явним перекосом у бік важкої промисловості, а точніше, паливно-енергетичного комплексу. Застопорився науково-технічний прогрес, передові галузі народного господарства – приладобудування, радіоелектроніка та ін. – Перебували в стані стагнації. Сповільнилися темпи економічного зростання. Країна жила в основному за рахунок відкритих надпотужних родовищ газу і нафти (Уренгой, Самотлор).

Все це об’єктивно зумовило перехід на рейки ринкової економіки.

Посилання на основну публікацію