Сміття для одних – ресурс для інших

Обідню бесіду у кафе «Два павіани» анімовано. Де Бройлі наголосив на неймовірному обсязі біологічних відходів від виробництва помідорів, які без винятку — зауважує він — могли б стати сировиною для виробництва косметики та сонцезахисних засобів.

Місце для заводу з переробки помідорів ретельно вибрано, щоб скоротити відстань з ферми, тому коли свіжі помідори прибувають, їх переробляють на томатну пасту. «Unilever», найбільший у світі переробник помідорів, в середньому переробляє близько 1,6 млн тонн на рік. З великої кількості помідорів, які треба переробити, утворюються потоки відходів із усього, що не вироблено та не запаковано. Рештки помідорів від такої кількості сягають 30 тисяч тонн на рік. Якби фабрики «Unilever» створили додаткове виробництво сонцезахисної плівки на основі лікопену з відходів томатної шкірки, представники сучасного захисту від ультрафіолету стали б непотрібними. Сировина для виробництва стала б доступною та відновлювальною, і її використання насправді б тільки врятувало фабрику з переробки помідорів від витрат на утилізацію «відходів».

Якщо порівнювати помідори з кавою, то з помідорів утворюється значно менше відходів. Проте залишки зливають у систему переробки стічних вод, використовуючи при цьому тисячі кубічних метрів води. Тверді залишки, якісь 3 %, доповнюють пейзаж. Це залишається непоміченим, допоки ті, хто керує ланкою поставок та корпоративною політикою, концентрують увагу на швидких прибутках, а не шукають, як отримати прибутки з відходів. Для нас, у будь-якому разі, цей показник у кілька відсотків має бути насправді цікавим. У бізнесі кажуть, що пенні, зекономлене на кожному продукті, згодом дає мільйон. Але ця логіка не діє, коли до відходів ставляться як до сміття. Це те, в чому екосистеми надихають нас, відтоді як природа показала справжню ціну сміття.

Чого нас навчають цілі природні системи, так це того, що матеріальна ефективність не досягається одразу. Завжди є кілька етапів, як це чудово ілюструє шкірка помідора. Шкірка томатів, що відокремлюється від потоку відходів, не тільки гарний антиоксидант, а ще й захист від ультрафіолету сонячних променів, вона є джерелом природних похідних, безпечного для харчового споживання барвника червоного кольору, який можна було б використовувати в багатьох заморожених продуктах харчування, починаючи від упакованого лосося, закінчуючи полуницею і морозивом. Таким чином, якщо помідори стали б основним бізнесом, спін-оффи у галузі охорони здоров’я (УФ-захист), засобів особистої гігієни (косметика), рибальства (білкової їжі) і морозива (десерт) перетворювали б модель їх переробки у каскадну. Оксиди заліза та синтетичні кольорові пігменти, похідні від нафти і металів, пропонують тільки один продукт і незліченний потік відходів. Лікопени — маленька частина придатних для переробки матеріалів, котрі можна врятувати від долі біовідходів. Червона помада із шкірки помідорів отримала б своїх шанувальниць. Справді, якби жінки знали, які інгредієнти сьогодні використовуються для виробництва помади, томатна шкірка стала б неперевершеною.

Підприємницький бізнес-план включатиме розвиток вилучення лікопену, знання про потенціал екстракції лікопену з томатної шкірки, оцінку обсягу засобів для захисту від ультрафіолету, ринкових цін та обсягу продажу, а також визначення обсягу та ціни червоного пігменту, який буде купувати харчова промисловість. Завод з переробки томатної шкірки, розташований поблизу заводу з переробки помідорів, міг би продавати вилучений лікопен за конкурентоспроможною ціною тим галузям промисловості, які перероблять його на безпечний для харчового споживання барвник, а також на крем, що захищає від сонячного ультрафіолету. Це перетворення відходів у прискорену інновацію могло б стати вигідним щодо створення робочих місць, забезпечення нижчих споживчих цін на продукти вищої якості, стабільності бізнесу і безпеки здоров’я та зменшення впливу токсинів. Така екологічно безпечна і фінансово забезпечена бізнес-модель може досягти успіху на багатьох рівнях.

Посилання на основну публікацію