Система національних рахунків (СНР)

Система національних рахунків (СНР) – наступний етап розрахунків основних економічних показників країн на базі порівняльного аналізу. Стандартна система національних рахунків ООН є уніфіковану схему розрахунку показників виробництва, розподілу і використання ВВП для окремих країн. В основу національних рахунків покладена ідея кругообігу доходів і витрат. Сама ж національна економіка умовно розглядається у двох вимірах: населення – домашні господарства і фірми, між якими відбувається безперервний обмін (рис. 3).

Споживачі продають виробникам фактори виробництва: робочий – свою працю, власник землі – здає землю в оренду, власник капіталу – позичку. Отримані споживачами доходи потім повертаються в бізнес. Отримавши фактори виробництва, бізнес виробляє кінцеві товари і послуги, які потім знову купуються споживачами. При цьому слід мати на увазі, що це проста модель включає виключно приватний сектор. Вартість послуг власників факторів виробництва дорівнює витратам бізнесу на виробництво кінцевих товарів і послуг. Це означає, що вартість кінцевих товарів і послуг повинна бути дорівнює заробітній платі, ренті, прибутку і відсотку. Це проста модель кругообігу (або відтворення).

Розширена модель кругообігу представлена ​​чотирма секторами економіки. До потоку приватних доходів і витрат додаються потоки державних коштів та коштів, отриманих від зовнішньоторговельних операцій. В результаті, як вже було сказано, ми отримуємо і показники ВВП, і відповідні йому інші важливі макроекономічні показники, досить точно відображають стан національної економіки.

Дотримуючись положення стандартної моделі СНС, у бюджетній практиці держав економіку звичайно розділяють на чотири сектори: реальний, бюджетний, грошовий і зовнішній.

Реальний сектор економіки включає приватні господарюючі підприємства та організації, у тому числі домашні господарства. Він практично забезпечує виробництво товарів і послуг, пропозицію і реалізацію на внутрішньому і світовому ринках, формує попит на товари і послуги з метою як особистого, так і виробничого споживання.

Бюджетний сектор економіки зазвичай називають державним (іноді фіскальним) через те, що його часто розглядають у вузькому сенсі і він ототожнюється з державним бюджетом. Даний сектор виконує найважливішу функцію по перенаправлення доходів через витратні статті бюджету. Витрати державного бюджету в усіх державах світу є факторами попиту, тому в зростаючій економіці зростання державних доходів, у тому числі через податки, тягне і зростання витрат. Це стимулює нове економічне зростання, розширення потоку товарів і послуг на внутрішній і світовий ринки.

Грошовий сектор іноді називають фінансовим або банківським, оскільки мова йде про грошові потоки, акумульованих у центральному банку країни та комерційних банках або проходять через ці банки. Практично у всіх країнах світу центральні банки знаходяться в державній власності і відіграють фундаментальну роль не тільки в грошовій, валютної і бюджетній політиці, але й у здійсненні державної економічної політики. Зовнішній сектор економіки безпосередньо здійснює численні операції з зарубіжними країнами, передбачені по кожному з перерахованих вище секторів, і відповідно знаходить відображення в платіжному балансі. Через цей сектор, який з зовнішньоекономічних позицій відображається в платіжному балансі, найбільшою мірою відбувається з’єднання національної економіки зі світовою економікою і світовим ринком.

Якщо доходи секторів перевищують витрати, формується позитивний баланс, якщо доходи секторів менше витрат, – баланс негативний.

Посилання на основну публікацію